Проблема дискографii в наукових дослiдженнях: 20-50 роки ХХІ століття i сучаснiсть

Секція 6. Музичне мистецтво: традиції та сучасність

Кочержук Денис Васильович

Заслужений артист естрадного мистецтва України,

заступник завідувача кафедри музичного мистецтва,

доцент кафедри музичного мистецтва

Навчально-наукового інституту театрального та музичного мистецтва

ПЗВО «Київський міжнародний університет

ПРОБЛЕМА ДИСКОГРАФІЇ В НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ:

20-50 РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ І СУЧАСНІСТЬ

Початок ХХІ століття ознаменувався системою відродження, накопичення, формування та продукування музичних творів, що складають основу дискографічного надбання українського мистецтва. Зокрема, розвиток фонографічної культури став основним джерелом у видобутку нових напрямів в мистецтві та збереженні культурно-мистецького фонду країни.  

Велика кількість творів українських діячів, в культурі та мистецтві, виокремлює свої традиції як способу виховного аспекту серед громадян, завдяки фіксації музикознавчих матеріалів на цифрових носіях, а також – активному поповненню та зберіганню фонографії в реєстрових фондових сховищах. Останнім часом, суттєво, серед суспільства зростає інтерес до консолідованих архівних зібрань історично-музикознавчого контенту. Особливим сегментом архівних надбань є записи студійної музики, які мають як національне, так і патріотичне значення.

Фонографічне мистецтво – це унікальний феномен аудіовізуальної та музикознавчої культури, що зосереджує у собі концептуальний підхід розвитку фонофондів, зокрема суб’єктів дискографічного характеру, що потребує особливих умов догляду, зберігання, експлуатації та використання. Роль музичних фондів України зростає, в зв’язку з необхідністю зближення національних культур світу в умовах глобального простору цивілізації. Професійним спілками, співтовариствами та галузевими державними структурами усвідомлюється важливість відродження та реставрації джерел надходження музичної культури, більшість з яких зберігається на архаїчних виразниках. Зокрема, це аудіоносії (механічні, аналогові, цифрові тощо), що не гарантують надійного захисту їх збереження, тому що з історичним процесом матеріал устаткування псується від згубних чинників, шо використовуються засобами зовнішнього середовища (мультимедійними компонентами).

Перспективність та ґрунтовність концепції розвитку фонографічної культури України забезпечується послідовною опорою на формуванні та аналізу засобів, в яких використано методологічні принципи. Ґрунтовний внесок у розвиток історіографії 20-50-х рр. ХХ ст. щодо української музичної культури було здійснено багатьма музикознавцями. Найактуальнішими науковими розробками ХХІ ст. є праці таких вчених як: Євтушенко О. [1], Клименко І. [2], Мазур О. [3], Максимюк С. [4], Сердюк О. [5], Скрипник Г. [6], Слюсаренко Т. [5], Уманець О. [5] та ін. Їх теоретико-практичні ідеї та аналіз музикознавчої діяльності вивчає, описує, характеризує та відображує розвиток музики в процесі історичних подій. Зокрема: повстанські загони армії УНР на Правобережну Україну періоду 1920-х рр. ХХ ст., голод українського населення в 1921-1923 рр. ХХ ст., утворення СРСР та голодомор в суспільстві в межах 1932-1933 рр. ХХ ст., перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва у 1934 р. ХХ ст., Друга Світова Війна етапу 1939-1945 рр. ХХ ст., та повоєнний розвиток й епоха «розвиненого соціалізму» або – «застій», починаючи з 1947-х рр. ХХ ст. Всі ці історіографічні фактори вплинули на концептуальний розріст культури та мистецтва серед населення, адже знаходилися під постійним наглядом більшовиків: РСДРП (б), РКП (б), ВКП (б), що згодом було перейменовано в КПРС. Звідси, були утиски, а також часткове або повне знищення культурно-мистецького фонду України. Проте, є один вагомий фактор, що був актуальним в період ХХ ст., та є вагомим чинником в розвитку українського музикознавства сьогодення, як активною фазою збереження дискографічного фонду країни. Звернімося до історичних фактів.