Музично-теоретичний аналіз твору "Пливе човен"

І. Загальні відомості про хоровий твір.

Твір, що аналізується – українська народна пісня в обробці Миколи Дмитровича Леонтовича – «Пливе човен». Жанр твору - хорова мініатюра. Мініатюра належить до малих музичних форм, але представляє собою їх особливий різновид, адже далеко не кожен твір малої форми може бути названий мініатюрою, та й мініатюра не завжди досить мала, якщо брати тільки протяжність в часі, хоча така невідповідність є скоріше винятком. У терміні «малі форми» акцентується одна із сторін - форма, тоді як слово мініатюра позначає твір в цілому, причому основою створення ефекту мініатюрності є здійснювана подумки художня операція стиснення, концентрація великих обсягів або енергій в малій сфері.

У європейському музичному мистецтві малі форми існували здавна, але мініатюра з'явилася лише на дуже зрілому щаблі еволюції. Ім'я жанру дали відомі вже в глибоку давнину кольорові ілюстрації в рукописних книгах. Але й відокремившись від книги мініатюра все ж якийсь час продовжувала нести на собі печатку генезису. Народження мініатюри в музиці знаменує собою особливий етап розвитку музичного мислення, знаходження таких способів і засобів музичного формоутворення, при яких долається неоднорідність часових властивостей малих і великих форм.

Серед усiх видiв українського фольклору найважливiше i найпочеснiше мiсце належить пiсеннiй творчостi. Народнi пiснi володiють чудовою здатнiстю полонити людськi серця, пiдносити настрiй, окрилювати бажання, надихати у працi, овiювати, тамувати душевнi болi, множити сили у боротьбi. До пiснi звертаються за найрiзноманiтнiших життєвих ситуацiй. У нiй повсякчас можна почути рiдний серцю голос Батькiвщини, вловити вiдлуння своїх найiнтимнiших почуттiв та затаєних думок, золотий промiнь надiї, слово мудрої поради i тихої ласки.

З сивої давнини, покоління за поколінням щедро народжують від рідної землі, сонця, неба, води, вітру дивні звуки мелодій, неповторну магію слова, що ведуть нас по стежках рідного краю. Ті стежинки переплітаються, біжать і виходять на широкий шлях високого творчого генію народу. І якщо цей геній живе й сьогодні, не погас, то тільки тому, що живе пісня. Вона - в образах калини, сонця, житечка й пшениці, дивних птахів. Творить і береже ці дорогоцінні перлини наш народ. Він співає в радості й зажурі. Пісня — його величний храм любові до людини, до рідної землі, до батька й матері.

Пройнята любов'ю до рiдної землi, пiсня опоетизувала не тiльки людину, а й природу краю як у пісні «Пливе човен води повен".

У скарбницю світової музичної культури внесли свій посильний вклад багато українських композиторів. Почесне місце належить М. Д. Леонтовичу.

Микола Дмитрович Леонтович (1877-1921) є класиком української музики кінця ХІХ – початку ХХ ст. і водночас одним із фундаторів сучасної музичної культури. Корені хорової творчості М. Леонтовича йдуть крізь століття, сягаючи глибин народного мелосу. Українська народна пісня стала для композитора невичерпним джерелом, що повсякчас надавало йому творчої снаги та слугувало орієнтиром в пошуках краси та гармонії. В пісні сконцентрувалися найкращі здобутки та надбання народу, на яких виховувалося не одне покоління. Композитор робить серйозний відбір пісень, шукаючи такі, які відповідають його художнім задумам, поставленим перед ним завданням.

Саме завдяки художньому переосмисленню М. Леонтович сформувався як неперевершений майстер хорової мініатюри, її тонкий імператор. Він, як ніхто, зумів підняти народну пісню до рівня найкращих зразків світового хорового мистецтва надавши їй філігранної витонченості та вишуканості.

Творчість Леонтовича – яскрава сторінка в історії української музичної культури. Високо обдарований художник – простий народний учитель – він віддав усі свої сили служінню народові і його культурі. Вся творчість композитора – це яскравий зразок справжньої народності і високої професійної майстерності. У своїй творчості Леонтович використовував найрізноманітніші за жанрами і тематикою народні пісні, але особливу увагу він звертав на такі, в яких з величезною силою художньої виразності розповідає про злиденне життя трудового народу. З особливою любов’ю Леонтович опрацьовує пісні про жіночу долю, в яких народ змальовує підневільне становище жінки в суспільстві. Все це визначає високе ідейне звучання творчості композитора, і тому з повним правом його можна назвати художником-реалістом.