Микола Віталійович

Протягом усього свого свідомого життя Микола Віталійович займався збиранням народних пісень. Він по праву вважається одним з найвизначніших музичних науковців-фольклористів дожовтневого часу. Фольклорні зразки він згрупував за жанрами й публікував окремими випусками. Вийшли у світ сім випусків, по 40 пісень у кожному, для голосу з супроводом фортепіано, тринадцять хорових десятків. Крім того, було надруковано п'ять випусків обрядових пісень: два збірники «Веснянок», «Купальська справа», «Колядки та щедрівки», «Весілля», збірка танків і веснянок «Молодощі» та «Збірник народних українських пісень в хоровому розкладі, пристосованих для учнів молодшого, середнього і старшого шкільного віку в школах народних». В цілому Лисенкові фольклорні збірники охоплюють майже всі пісенні жанри: обрядові, побутові, історичні та думи. Усі народні пісні Лисенко залишав недоторканими як щодо мелодій, так і щодо тексту. До їх обробки М. Лисенко ставився з великою відповідальністю. Він вивчав їх, приглядався до музичних особливостей, шукав виразових засобів відповідних специфіці їх мелодій. Разом з цим композитор шукав нових форм в цьому жанрі, тому іноді йшов на експеримент, застосовуючи у своїх обробках елементи поетичного авторського переосмислення, що допускають широку творчу свободу викладення, більш притаманну оригінальній музиці. Серед таких творів – відома хорова мініатюра «Стелися, барвінку», що стала «хітом» в репертуарі багатьох харизматичних українських хормейстерів (П.Муравський, Є.Савчук, М.Гобдич, Л.Бухонська). І, безумовно, одним з найяскравіших творів подібного напрямку став хоровий твір «Верховино, ти світку наш». В цій партитурі у єдине ціле фактично поєднано два різних за характером твори. Жанр першого з них – лірична пісня, що прославляє Карпати та їхніх відважних мешканців. Жанр другого – типова  коломийка, пісня-танок, що міцно увійшла в життя українців ще з 17 століття. За характером пісня та наступна після неї коломийка дуже контрастні: перша, тобто заспів, пронизана героїко-епічним відчуттям. По-суті, це гімн гідності та відвазі карпатських горців. Друга, тобто приспів – типова гуцульська коломийка розважального грайливого характеру. Але обидві половини утворюють напрочуд органічне ціле, доповнюючи одна одну та малюючи образ карпатського красеня-легеня, героя, який не боїться нікого, та водночас одним поглядом підкорює усіх дівчат навкруги.