Риси щоденниковості у творі та їх характеротвірна функція («Тоді я був просто Ульф» Ульфа Старка)

Маслюх Ілони

УФ-32

4.Риси щоденниковості у творі та їх характеротвірна функція («Тоді я був просто Ульф» Ульфа Старка)

У збірці оповідань «Тоді я був просто Ульф» автор дуже дотепно розповідає нам про свої дитячі та юнацькі роки (15 років), про пригоди, які трапились із ним, а саме: перше кохання, перший поцілунок, неординарні малюнки, твори, втечу із дому, перші серйозні книжки, мрію стати письменником.

Цікавим є те, що Ульф Старк розповідає історії дитинства із вкрапленнями  щоденниковості. Поступово ми дізнаємось про оточення письменника, він розкриває нам перепитії його життя. Тут відсутній єдиний сюжет. Письменник записує свої роздуми, відчуття за роками, розпочинаючи від 8 років, закінчуючи 15 роками «виходом у білий світ». Розповідь тут ведеться від самого автора, що дає можливість читачеві заглибитись у внутрішній світ Ульфа в період його дитинства та ранньої юності.

У збірці також простежуються такі риси щоденниковості: хронологічна послідовність авторської розповіді, звернення до минулого, ну і напевно документальність.

За допомогою цих рис У. Старк відображає свої думки, наприклад, оповідання «Другий поцілунок». Ми  через опис думок автора можемо зрозуміти, якою перед хлопцем  постала Бригітта, його почуття до неї : «І тоді, я мовби побачив її вперше. Досі я дивився на неї, як на будь-кого іншого. Але тепер її обличчя осявали блискавки, що відлітали від моєї бідолашної голови».

Читаючи дані оповідання ми простежуємо еволюцію головного героя, зміну його світобачення, характеру, способу мислення. До прикладу, коли я розпочала читати цю збірку, на самому початку у мене перед очима вималювався  образ наївного хлопчика, який уловлюється на виходки старшого брата. Однак, уже поступово , я розумію, що переді мною не наївний хлопчик, а досить неординарна, витривала та дуже  розумна особистість. Мене здивував епізод, коли вчитель змусив Ульфа розповісти батькам про те, що він підробляє батьківський підпис. Ульфу було дуже соромно за свій вчинок, тож він вирішив не повертатись додому, а вирушити в Ютландію. Він дійшов до Седертельє, де на телефонній будці залишив надпис: «Тут я говорив із мамою 27 вересня 1957 року». Так він подорожував до 29 вересня. Йому не було що їсти, пити, де спати, однак, він не розгубився, щоб заробити собі на їжу він продавав грушки, які збирав на шкільному подвір’ї. Не кожна дитина у 13 років здатна та такий вчинок.