Мотив грiха та спокути в романi - Покояннi Дмитра Кешелi "Помилуй i прости"

Д. Р. Яковішина, О. В. Гонюк^[1]

МОТИВ ГРІХА ТА СПОКУТИ В РОМАНІ - ПОКАЯННІ ДМИТРА КЕШЕЛІ «ПОМИЛУЙ І ПРОСТИ»

Проблема гріха й покарання є однією з найдавніших у контексті української християнської культури, що пов’язано ще з гріхопадінням Адама і Єви і як наслідок – втратою людьми головного Божого дару: вічного буття у світі добра.

Теми гріха й спокути торкається автор низки оповідань, повістей і романів, сценарист та режисер понад 10 документальних фільмів про культуру, історію, традиції та відомих історичних постатей Закарпаття – Дмитро Кешеля. У своєму романі - покаянні «Помилуй і прости» письменник зображує героїв, закинутих у вир життєвих подій, коли вони перебувають на межі й борються за своє існування.

Розглядаючи мотив гріха в релігійному контексті, автор розмежовує гріхи на фізичні (крадіжка, вбивство) і духовні (ненависть, бажання смерті). Головною ідеєю твору є думка про необхідність духовного очищення людини заради майбутнього її роду.

Автор зображує в романі історично - суспільні перипетії (війна, голод, зміна влади), які стали підґрунтям  головних експресіоністичних мотивів – вини й кари за свої гріхи. На думку Дмитра Кешелі, усі гріхи героїв зумовлені суспільним становищем.

Рушієм сюжетної колізії твору є зображення ворогування двох родів – Пастеляків і Петахів, прадіди яких «зламали на межі наболілі зуби, у напливі осліплого гніву один одному розкраяли сокирами черепи» [2, 10]. Саме цей момент і є точкою відліку гріха в цих родинах.

Оповідачем твору є маленький хлопчик Митрик, саме тому всі гріхи зображуються крізь призму незрілої свідомості й незаплямованості дитячої чистоти на контрасті з дорослою гріховністю.

Твір складається з 12 частин та 12 героїв ( у тексті героїв більше, ніж 12,  проте вони або ж згадуються дотично, або несуть вторинну роль), підкреслюючи релігійний струмінь у творі. Персонажі роману виконують роль апостолів, які спокутують свої гріхи та прагнуть катарсису. Головним героєм є дід Василь Пастеляк, який все життя прагнув бути ґаздою, міцно стояти на ногах, гнався за статками, не думаючи про розплату за гріхи. Він беземоційно відправляв своїх синів на війну, проклинав та ненавидів їх, що свідчить про духовну захаращеність його душі. Отже, головний герой твору втілює духовний гріх ненависті до своїх дітей та мотив кровного прокляття, пов’язаного із вірою в магічну силу слова, що вказує на руйнацію «родинного, містечкового» в сім’ї, розрив зв’язку батько - син, який є основою взаємин у родині. Хронотопічна організація, що охоплює один день Різдва Христового, є висхідним моментом усвідомлення та руйнації  морального закону в собі, саме тому головний герой вимолює прощення в Ісуса Христа, спокутуючи провину. Месія постає повноцінним персонажем у творі, він відвертається від людини, чекаючи на покаяння народу та усвідомлення гріховності своєї душі. Після сповіді  Василя знайшли мертвим на другий день Різдва під хрестом розп’ятого Сина Божого, що знаменує, на наш погляд, очищення його душі. Основна дійова особа виконує місію Ісуса Христа, що віддає своє тіло й душу, як жертву: «Сам підійшов до хреста, вирвав його із землі, звалив собі на плечі і пішов хитаючись, у глибінь снігів, полишаючи за собою криваві смуги»

[2, 158].

Автор подає нетипового героя Царя Штефана, який після смерті своєї родини носить їх душі в мішку на гору Віщунку. Автор називає його «звіром», адже в пекельний момент голодування він думає тільки про себе й стає схожим на дику тварину, яку не турбує сім’я та жертовність заради неї, а лише спасіння власної душі, адже «вижити, тільки б не здохнути» постає для нього життєво важливим кредо [2, 17]. На  думку митця, людина в гріху втрачає людську подобу, і тому її ввергнуто в стихію тваринності. Герой роману помирає на Різдво, саме тому для нього відкриті ворота раю. Символом каяття і спокутування духовної провини є тяжка ноша за плечима Штефана, яку він тягне на узгір’я, позбавляючись пут гріховності.

...