Лексико-семнтичні особливості неологізмів у епістоляріх В. Стуса

ЗМІСТ

Вступ        3

Розділ I . Поняття про неологізми в українському мовознавстві……………...6

1.1. Поняття «неологізм». Дослідження неологізмів.        6

1.2. Дослідження індивідуально-авторських неологізмів та їх місце у мовознавстві.        13

Розділ II. Лексико-семнтичні особливості неологізмів у епістоляріх В. Стуса..        18

Висновки        29

Cписок використаної літератури та джерел        31

Додаток № 1        34

Вступ

У мовознавстві завжди була актуальною тема збагачення та утворення нових слів, зокрема у лексикографії. Такі слова називають новотворами.

Неологізми  ̶  це новостворені слова або значення слів, що з’явилися в мові та перебувають у процесі входження до загальновживаних. Науково-технічний прогрес, зміни у  суспільстві  є основною причиною виникнення неологізмів.

Як зауважує Д. Мазурик, що «усі дослідники інноваційних процесів у лексичному складі мови сходяться на тому, що виникнення нових слів, як і нових значень, зумовлено двома основними причинами. Першою є потреба назвати новоутворене поняття. Друга причина обумовлена тим, аби дати нову, більш точну назву уже існуючим поняттям».^[1] Головною ознакою неологізму є його «новизна».

«Словник української мови» подає таке визначення: «це нове слово, словосполучення, фразеологічний зворот, що з’являється у мові».^[2] Неологізми виникають у мові весь час. Це нові терміни галузей наук,мистецтва та літератури; у культурно-побутовій галузі.

Вагомий внесок у дослідження  неологізмів зробили Ж. Колоїз^[3],

Д. Мазурик^[4], В. Коломієць^[5], О.Бережна^[6], І. Браїлко^[7], Г. Вокальчук^[8], Н. Клименко^[9] та інші.

Загалом, неологізми поділяються на загальномовні та індивідуально-авторські. Загальномовні називають нове поняття. Індивідуальні — вживаються у творі автора із певною стилістичною метою та не мають словесного вираження у мові. За допомогою них автор хоче експресивно підсилити поетичне забарвлення твору. Вивчення авторських неологізмів  ̶ одне із актуальних питань лінгвістики. Їхнє дослідження є своєрідним ключем до розуміння стилю автора.

Багато авторських неологізмів увійшло до літературної лексики. Наприклад, створена Т. Шевченком лексема високочолий, І. Нечуєм-Левицьким самосвідомість, світогляд, Лесею Українкою провесна, прижились у нашій мові та увійшли до словника. Індивідуально-авторські неологізми присутні й у поезії Рильського,Тичини, О. Вишні. Надзвичайно багатим на індивідуально – авторські неологізми є епістолярій Василя Стуса.

Епістолярії — листи, послання, звернення письменників, громадських і культурних діячів, що виконують художньо-пізнавальну функцію.

Василь Стус — видатний український поет ХХ ст.,борець за незалежність в Україні, перекладач, прозаїк, літературознавець. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Творчість Василя Стуса стала відома відносно недавно. Хоча багато дослідників, таких  як М. Ільницький, Ю. Шевельов, Н. Бойко, Л. Оліфіренко та ін. розглядали поетичну мову  Стуса, однак проаналізовано далеко не все. Це можна обґрунтувати тим, що творчість  В. Стуса є своєрідно-особливою, має глибокий філософський зміст.

Н. Бойко зазначала, що «мова Стуса є досить складною, насичена різноманітними художньо-виражальними засобами».^[10] Епістолярна спадщина В.Стуса, наповнена оказіоналізмами є своєрідним виявом його індивідуальності, що й виділяє його на тлі епохи. Саме за допомогою своїх новотворів митець прагне  наблизитись до вираження чогось «незвичайного», пробитись крізь призму звичайних слів. Отже, як бачимо, мовознавчий аналіз творчості В. Стуса практично відсутній. Навіть ті, хто писав про В. Стуса як про поета, лише тлумачили теми та складні образи, аналізували  загальні інтонації, настрої тощо.  Проблеми багатства і складності мови у В. Стуса, лексичного аналізу його творів, використання художніх засобів залишаються, можливо, навіть до кінця недослідженими.