"Киiвська школа" поетiв. Творчiсть Василия Голобородька

«КИЇВСЬКА ШКОЛА» ПОЕТІВ. ТВОРЧІСТЬ ВАСИЛЯ ГОЛОБОРОДЬКА

1. З середини 80-х років починається процес перебудови суспільства, що отримає назву „горбачовської”. У цей період відбувався процес реабілітації українських культурних діячів, репресованих у радянські часи, почався процес відродження національних традицій у культурі, дослідження раніше замовчуваних фактів української історії, широке використання української мови в національній системі освіти, мистецтві, літературі, політичному житті.

У творчості письменників 80-тих  відчутні  три особливості:

• превалювання  “Я” над  “МИ”, людини над суспільством;
• принцип поліфонії  як багатоголосся світу, в якому мають свою правду і комашка, і нога,  що її витоптує;
• іронічна відстороненість від світу.

Критика суспільства – найсуттєвіший мотив у творчості більшості представників  літератури 80-тих. У 70–80-ті роки минулого століття постала проблема переосмислення категорії літературного жанру у зв’язку з усвідомленням модифікації її функцій та змісту

. Отже, предметом жанрологічних студій останніх десятиріч ХХ ст. стала суть  жанру як літературознавчої категорії, що ґрунтується на діалектичній єдності змісту і форми, питома вага яких як критеріїв жанрової диференціації визначалася порізному, а також «узагальнююча» природа жанру, реалізована через його категоріальну функцію об’єднувати творчість митців одного художнього напряму, забезпечувати художньо-естетичну «спадкоємність» на противагу стилю, підпорядкованому індивідуальному творчому началу.

ПІСНЯ У широкому значенні піснею називають фольклорний жанр, у вузькому — малий віршований ліричний твір. Розрізняють пісню ліричну й епічну (сюжетну). Загалом пісня є синтетичним музично-поетичним різновидом мистецтва, призначеним для співу словесно-музичним твором.

ОДА– урочистий хвалебний вірш, присвячений уславленню богів, видатних осіб, (іноді природних явищ), або такий, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб. Основні формально-змістові особливості оди: ¬ урочисто-піднесений пафос; ¬ тематика сфокусована навколо оспівування осіб вождів та монархів, захоплення їхніми подвигами та чеснотами або чеснотами як такими; ¬ нелінійність розгортання теми наявність відступів;  ¬ грандіозність образу уславлюваного об’єкта, що досягається зверненням до міфологічних образів, мотивів, алегорій, використанням лексики на позначення абстрактних понять; ¬ розрахована на декламацію підкреслена емоційність образного ряду, що забезпечується використанням порівнянь, градації, чергуванням питальної та окличної інтонації; протягом розгортання змісту оди її емоційний тон не змінюється;

Вінок сонетів — поетична форма, утворена з 15 сонетів, ланцюжок 14 з яких побудований таким чином, що останній рядок кожного сонета повторюється в першому наступного, а останній рядок 14 сонета повторює 1-й рядок 1-го. П'ятнадцятий сонет (магістральний сонет, магістрал, мадригал) складається з перших рядків попередніх 14 сонетів. Автором перших українських вінків сонетів є Іван Головацький — видавець «Вінка русинам на обжинки». На початку ХХ ст. з’являються канонічні українські вінки сонетів. У 1918 р. вінок сонетів у «Літературно-науковому віснику» опублікував поет Михайло Жук. Інший вінок — «Аргонавти» — у тому ж 1918 році створений Аркадієм Казкою. Але він за збігом обставин не був опублікований в ті роки і з’явився друком лише у 1989 році.

Інші приклади в українській поезії[ред. | ред. код]

• Василь Бобинський — Ніч кохання [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Іван Іов — Любіть мене врожаєм і землею
• Валерій Гнатюк — Зґвалтована мрія [Архівовано 18 травня 2012 у Wayback Machine.]
• Інна Рябченко — Засмаглілим димом пахне вечір
• Інна Рябченко — Шукаю іскру з вічного вогню

ЕЛЕГІЯ (грец. ἐλεγεία — журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фріг. elegn — очеретина, очеретяна сопілка) — один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту. Ліричний вірш задумливого, сумного характеру. В античній поезії — вірш будь-якого змісту, написаний двовіршами певної форми.Вокальний чи інструментальний твір задумливого, сумного характеру. Смуток, меланхолія.

Своєрідної тональності набула елегія у творчості Б.-І. Антонича, власне, у його другій збірці «Три перстені», де вона виповнювалася мітологемним змістом і водночас виконувала композиційну «циклізаційну» функцію видання («Елегія про перстень ночі», «Елегія про перстень пісні», «Елегія про перстень кохання»).