Леся (Людмила) Василівна Дичко

Леся (Людмила) Василівна Дичко народилася 24 жовтня 1939 р. В м. Києві. Брала активну участь у фольклорних експедиціях і саме вони вплинули на подальшу творчість Лесі Дичко. Композиторка пробує свої сили в різних жанрах і формах: сольній і хоровій пісні, романсі, симфонічному й вокально-симфонічному.

Після закінчення аспірантури Леся Василівна починає педагогічну працю як викладач історії і теорії музики в Студії при Державній заслуженій капелі бандуристів, і в Київському художньому інституті. Значно активізує композиторка свою творчу діяльність, розширює її жанровий обсяг, збагачує тематику. Композиторка все більше усвідомлює, що без пізнання живопису, скульптури, архітектури, літератури, мистецтва театру й кіно неможливе розуміння ряду проблем, які виникають у процесі вивчення музики, зокрема теорії музичної творчості. Тому, вже починаючи з студентських років, Леся Дичко приділяє багато уваги історії та естетичним питанням образотворчого мистецтва. Згодом, уже після закінчення консерваторії, захоплюючись образотворчим мистецтвом, композиторка поставила своїм завданням систематизувати набуті самотужки знання в цій галузі і з цією метою прослухала спеціальний курс у Київському художньому інституті. Природньо, все це не могло не вплинути на музичну творчість такої вразливої натури, як Леся Дичко. Вона задумує укласти цикл вокально-симфонічних фантазій-поем.

Найулюбленішими формами вираження, до яких звертається композиторка, є сольний спів, хори без супроводу та з інструментальним супроводом.

У зв’язку з перевагою вокальних форм великого значення у творчості Дичко набуває поетичне слово. Вона