Степові сусіди Русі: печеніги та половці

Степові сусіди Русі: печеніги та половці.

Південні кордони Київської Русі межували з Великим степом, заселеним войовничими племенами тюркомовних кочівників, доля яких була тісно пов’язана з долями народів Київської Русі, Угорщини, Болгарії, Візантії, Єгипту, народами Передкавказзя та Закавказзя. Саме культури Київської Русі та оточуючих її степових народів, що мешкали на території сучасної України, лягли в основу української культури, стали її складовим елементом.

• Печеніги:

Печеніги - гілка стародавнього етносу "канг", що населяв країну Кангюй - степ між р.Іртиш і Аралом.

Перша згадка про печенігів у руських літописах датується 915 р. : «Придоша печенези первое на Рускую землю и створиша мир с Игорем, идоше к Дунаю». До середини IX ст. печеніги жили у заволзьких степах і були частиною племінного об’єднання тюрок-огузів. Згодом під тиском гузів печеніги були вимушені перетнути Волгу й заглибитися в східноєвропейські степи. Розбивши угорців, печеніги стали повними господарями величезної території. За повідомленням Константина Багрянородного, на середину X ст. територія печенігів поширювалася від нижньої течії Дунаю, навпроти Сілістрії, до міста Саркела на Дону.

Природні умови, а саме кліматичні, були немилостиві до канглів. Посухи III і Х ст. вельми сильно вдарили по їхньому господарству. Але вони ж штовхнули частину канглів на переселення в чужі країни. Так, в 889 р ті з них, які носили ім'я "пацзинак" (печеніг), ще на початку посухи перебралися в Причорномор'я, де пережили лихоліття. Коли ж степ знову зазеленів, вівці нагуляли жир, а коні - силу, печеніги піднеслися разом з природним середовищем. І тоді печеніги почали відчувати культурний вплив сусідів, тому що в голодному Х столітті степовикам було не до культури. Але коли в XI ст. голод пішов в минуле, можна було задуматися і над цим.

Вибір для печенігів був, як і для русів, обмежений трьома варіантами - православ'ям, латинстом, ісламом, а якщо все це не підходить, можна залишитися вірними давньої традиції.

У Х ст. печеніги були "найжорстокішими і наполегливими з усіх язичників". Так їх характеризував католицький місіонер Бруно,який охрестив за півроку (у 1008 - 1009 рр.) менше тридцяти печенігів. Але в XI ст., Точніше - після 1010 р відбулося наступне: " Після 400 року хіджри трапився у них полонений з мусульман, вчений богослов, який пояснив деяким з них іслам, внаслідок чого ті прийняли його. Наміри їх були щирі, і стала поширюватися між ними пропаганда ісламу. Решта ж,які не прийняли ісламу, засуджували їх за це, і справа кінчилася війною. Бог же дав перемогу мусульманам, хоча їх було тільки 12 тисяч, а невірних вдвічі більше.І вони (мусульмани) вбивали їх, і ті, що залишилися в живих прийняли іслам.І всі вони тепер мусульмани, і є у них вчені, і правники, і читці Корану ". Те,що велика частина печенігів стали мусульманами, підтверджує автор XII ст. Гарнаті.

Підвищене зволоження для сухих степів - благо, бо з ним пов'язано збільшення трав'янистих просторів, що становлять кормову базу для худоби і коней. Це негайно позначається на зростанні військової могутності. Кочівники від захисту своїх осель і пасовищ переходять до нападів на сусідів, що фіксується в літописах. І навпаки, в країнах вологих, хліборобських постійні дощі - лихо, так як злаки не визрівають і гниють в землі.

Отже, якщо підвищене зволоження охоплює території, що лежать в смузі між 45 і 30 ° північної широти, то для причорноморських степів це оптимальні умови, а для Західної Європи – погані.

У Х ст. улоговина атлантичних циклонів проходила через межиріччя Волги та Оки, що визначило підйом рівня Каспію на 3 м. Значить, в Європі дощі зрошували лише північну Шотландію і південну Скандинавію, а Англія, Франція, Італія і Німеччина насолоджувалися сонячними днями, коли визрівали і хліба, і виноград.