Руська Правда

1.2. Руська Правда - перший законодавчий акт східних слов’ян Першим законодавчим актом нашої держави, що став засобом кодифікації норм права, є Руська Правда – “найстарша, – на думку Андрія Яковліва, – поміж слов’янськими й найвидатніша з усіх поглядів пам’ятка українського права”1 , збірник норм давньоруського права ХІ – ХІІ століть, що дійшов до нас у 106 списках2 , укладених упродовж ХІІІ – ХVІІІ століть, одним з яких (Синодальним 1282 року) користувалися в Русі, а пізніше в Росії до 1649 року, коли він був замінений “Уложенієм” Олексія Михайловича. З юридичного погляду ця пам’ятка “являє собою збірку норм звичаєвого права та княжих уставів, складену в XI — XII ст. (найдавніший список, що зберігся, походить із кінця XIII ст.). Як і в аналогічних західноєвропейських збірках – “правдах” (Lex Salica, Lex Ripuaria), в Руській Правді над судовими вироками конкретного змісту переважають суто формалістичні та символічні процесуальні правила (хоч маються також і норми звичаєвого права давнішого походження, які вже втратили конкретний зміст судових вироків). Право публічне й карне не відділені ще від права приватного, цивільного, але вже помітне звільнення індивіду з-під опіки суспільних зв’язків, його індивідуальна діяльність у значній мірі відбилася на нормах цивільного права. В Руській 1 Яковлів А. Українське право: Історичний нарис // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. – К., 1993. – Ел. ресурс: . 2 Список – рукописна копія документа, літературної пам’ятки тощо. 15 Правді знаходимо цивільні норми, що торкаються права речового, родинного, опіки, спадкового права, зобов’язань; порівняно значно розвинуто інститути торговельного права, торговельного кредиту тощо. Процесуальне право Руської Правди містить багато примітивних норм первісного судочинства, в тому числі найдавнішу норму про управнення інституту кривавої помсти; маються також норми, з яких пізніше розвинулося копне судочинство. Норми Руської Правди мають деякі спільні риси з нормами старогерманського й римо-візантійського права (напр., норми про криваву помсту, “виру” (Wergeld), розшук крадених речей — “свод”, судочинство й т. і.)”1 . Однак в одному з найповніших досліджень тексту Руської Правди, автором якого є Л. Білецький, зазначено, що Руська Правда відбиває розвиток рівня правової і моральної свідомості українського народу в найглибших і найделікатніших взаєминах між собою. Коли порівняти цю сторону Руської Правди з нормами старонімецького права, — в Руській Правді впадає у вічі відмінність правових відносин, “а власне: Руська Правда фіксує знесення кривавої помсти й заміну останньої на грошеві покути (віра, продажа, уроки), фіксує рівність жінки перед законом і в спадковім праві та в праві родиннім, і за вбивство жінки та сама відповідальність убивника що і за мужчину; нарешті фіксує змагання законодавців полегшити становище найбіднішого населення (смердів, закупів, холопів, рабів) перед сильними світу, великими землевласниками, 1 Яковлів А. Українське право: Історичний нарис // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. – К., 1993 – Ел. ресурс: . 16 перед тими багачами, що дають у позику гроші і стягають великі проценти („рhзы”) і т.д.”1 . Руська Правда зазнала кількох редакцій, за яких змінено було не лише текст, що засвідчував правові норми, а й назву документа. Л. Білецький стверджує, що така зміна зумовлена зміною правової свідомості автора: “До традиційного заголовку Скороченої Правди („Судь Ярославль Володимеричя”) додається, перед такою ж традиційною назвою („Правда Руская”) — ще й назва: „Указь”. В цім уточненні такої старої назви як Правда Руская висловом Указъ я бачу доказ того, що в правовій свідомості автора цього тексту відбулася зміна у зв’язку із заголовком твору. Видно слово „указ” більше промовляло характером накозової катеґоричности закона, аніж стара назва „Правда”, що містить в своїм значінні насамперед моральну тенденцію. В цій переміні назви „Правда” на „Указ” видно відбулась та сама тенденція підсилення авторитетности наказової, як наприклад повстала потреба ще раніше до старшого заголовку ”Правда Роськая” Короткої Правди додати категоричніший змістом і формою заголовок в Широкій Правді Суд Ярославль Володимеричь (сп. 8, сп. 3 і т.д.), або Оустав великого князя Ярослава (сп. 73, 76, 80), або Судъ Ярослава князя (сп. 72)”2 . Аналізуючи мову Руської Правди, необхідно враховувати, що процес розвитку її тексту був дуже довгий і складний; 1 Білецький Л. Руська Правда й історія її тексту. – Вінніпег: Українська Вільна Академія Наук в Канаді, 1993. – Ел. ресурс: . 2 Білецький Л. Руська Правда й історія її тексту. – Вінніпег: Українська Вільна Академія Наук в Канаді, 1993. – Ел. ресурс: . 17 він відбувався протягом восьми століть. Особливо цікавим цей процес був до XIII століття: Ярославова грамота, текст Короткої й Широкої Правди творився й викінчувався в Києві й на Київській землі, і тільки потім уже готовий переходив до Новгорода, де тільки законсервовувався. Коли ж у Новгороді виникала потреба самостійно витворити свій текст Руської Правди, то з’явилася третя редакція. На превеликий жаль, текст Руської Правди з Київської землі не зберігся. Бурхлива історія України не зберегла ні одного рукопису з текстом Руської Правди1 . Отже, складність і тривалість процесу творення різних редакцій Руської Правди зумовлюють неоднозначність трактування її мовної канви. Але, зважаючи на характер нашого дослідження (а його метою є не стільки лінгвістичний аналіз мовного оформлення текстів документів різних хронологічних періодів, скільки дослідження особливості становлення правничого ярусу сучасної української літературної мови), це не вплине негативно на якість студії основних особливостей мови найстарішого законодавчого акта східних слов’ян. З мовного погляду Руська Правда відповідає основним сучасним вимогам до документів такого типу, тяжіючи до точності, однозначності, зрозумілості. Текст Руської Правди насичений тавтологічними утвореннями, типовими і для сучасних законодавчих актів, оскільки вони забезпечують точність викладу інформації, напр.: “Ажь оубыєть моужь моужа, то мьстити братоу брата, любо отцю, любо сыноу, любо браточаду, любо братню сынови; оже ли боудеть кто ~го мhста, то положити за голову 80 гривенъ, аче 1 Там само. 18 боудетъ кн#жh моужh, или тивоуна кн#ж#; аче ли боудеть роусинъ любо гридh, любо коупецъ, любо тивоунъ бо”рескъ, любо мечникъ, любо изгои, любо словенинъ, то 40 гривенъ положити на нь” (Правда Роуська>. Соудъ ±рослаль Володимирица). Руська Правда засвідчує численну адміністративноправову лексику. “Поряд з боляринъ, убіеніе, тать, рота, вира, (вhра), тяжа, лице тут уживаються ще вервиння «община з круговою порукою», вервь «волость, община, мир», видокъ «очевидець, свідок», головникъ «убивця», головничьство «пеня на вбивство», гостиное «одне з внутрішніх мит», гостьба «торгівля», гридь, гридинъ «член молодшої князівської дружини», добытокъ «майно», духовная грамота «заповіт», дhлъ «поділ», закупъ «особа, яка працює на кредитора», запа «підозра», изводъ «доказ», изгои «людина, що лишилася поза своїм соціальним середовищем», исправа «випробування», истець «сторона в суді», людинъ «проста людина» і под.”1 . Адміністративноканцелярська лексика, зафіксована в Руській Правді переважно старослов’янського походження. Це зумовлено тим, що старослов’янська мова була однією з літературних мов Київської Русі, нею проводилося богослужіння, укладалася церковно-богословська література, адже спілкуватися з Богом звичайною мовою було неприпустимим. Текст, що засвідчував правові норми суспільства, теж не міг бути написаний побутовою мовою: ситуація законотворення вимагала урочистості, яку могла забезпечити на той час лише старослов’янська мова. Але, на відміну від творів, укладених 1 Русанівський В.М. Історія української літературної мови. Підручник. – К.: АртЕк, 2001. – С. 41. 19 при монастирях, юридично-ділові тексти засвідчували чи регламентували норми повсякденного співіснування русичів, тому вони не могли бути позбавлені українізмів: “теля, тынъ, наиметъ “наймит”, бъчелы, гостинець “шлях”, пакощи, батогъ, око, пуща, осподарь, волога і под.1 Варто зазначити, що лексика старослов’янського походження, зокрема й уживана в Руській Правді, більшою мірою була успадкована російською мовою як юридичні терміни, пор. стсл. головникъ і рос. уголовник, стсл. закупъ і рос. закупщик, стсл. истець і рос. истец тощо. Це явище абсолютно закономірне, оскільки українська мова була спадкоємицею руської (давньоукраїнської) мови, на відміну від російської, яка перебрала старослов’янські мовні традиції, особливо в діловому мовленні. У тексті Руської Правди послідовно виступають морфологічні форми, характерні для сучасної української мови, її офіційно-ділового стилю. Наприклад, “як і в усіх інших південноруських пам’ятках, іменники чоловічого роду в давальному відмінку однини часто приймають закінчення -ови / -еви (сынови, моужеви)”2 . Такі форми іменників – назв істот визначаються чинним правописом як домінувальні. Низка морфологічних рис сигналізувала про відхід від старослов’янських мовних традицій та про зміни в системі давньоукраїнської мови: форми дієслів майбутнього часу складалися з форми на -лъ і допоміжного дієслова бути у формі майбутнього часу: будуть видhли людіе, колико ихъ боудеть крало; кто боудеть ялъ3 . 1 Там само. 2 Там само. – С. 42. 3 Там само. 20 Текст Руської Правди засвідчує формування термінології багатьох галузей права, зокрема і спадкового. Про це веде мову Л. Білецький, аналізуючи особливості вживання слова безажю й однокореневих похідних від нього: слово “безадщина... означає маєток, що не має прямих потомків, тобто – «безспадкоємщина», маєток без спадкоємців. Від цього терміна маємо безпосередній перехід до безажю, первісно безажя (орудний відмінок однини). Аще смердь оумреть безажю то князю задниця, себто — «коли смерд помре безпотомним, то спадщина його князеві»; як в церковних уставах князів в подібнім випадку спадщина переходить на монастир”1 . З синтаксичного погляду в тексті Руської Правди переважають конструкції з умовно-часовою взаємозалежністю, аналогічні сучасним підрядним умови. Такі висловлення є імплікативними і містять два компоненти: антецедент (основа) – частина висловлення після слова якщо (давньоруськ. аже), консеквент (наслідок) – частина висловлення після слова то, пор.: Аже кто оуби~тъ кн#ж# моужа в разбои, а головника не ищуть, то вирьвноую платити, въ чь~и же вьрви голова лежитъ, то 80 гривенъ; паки людинъ, то сорокъ гривенъ (Правда Роуська>. Соудъ ±рослаль Володимирица) і Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (Сімейний кодекс України). 1 Білецький Л. Руська Правда й історія її тексту. – Вінніпег: Українська Вільна Академія Наук в Канаді, 1993. – Ел. ресурс: .