Політичний світогляд Тараса Шевченка

Політичний світогляд Тараса Шевченка

Тараса Григоровича Шевченка без сумніву можна назвати однією з найвідоміших та найважливіших постатей України. Величезний вклад Шевченко зробив в українську літературу, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко сміливо звернувся до соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх тем, проблем та ідей, які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.

Політичний світогляд Т. Шевченка у своєму розвиткові пройшов кілька етапів. Перший із них характеризується романтизмом та певною ідеалізацією козацької доби минулого. Але вже й тоді він намагається з'ясувати причини тяжкого становища українського народу. В історико-героїчній поемі «Гайдамаки» (1841), яка є першим українським історичним романом у віршах, серед таких причин він називав, зокрема, внутрішній розбрат і чвари.

Поема зображує події народного повстання, Коліївщини (1768 року на Правобережній Україні) на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Ґонтою. Масштабність охоплення важливих подій, велика кількість дійових осіб і драматичних картин надають твору характеру епопеї. Шевченко оспівав і звеличив повсталий народ, його волю до боротьби проти соціального і національного гніту, мужність і душевну красу. Вперше у європейському романтизмі оспівано не героїв-одинаків, а народних месників — «громаду в сіряках». У «Приписах» («Примітках») до поеми Шевченко посилався на «Історію Русів» Д. Бантиша-Каменського, «Энциклопедичиский лексикон» А. Плюшара, «Історію Королівства Польського» Є. Бендтке. Він користувався працею М. О. Максимовича «Оповідь про Коліївщину» (в рукописі), польською мемуарною літературою.

Шевченко прагне викликати інтерес земляків до героїчного минулого рідного краю, переконати їх, що Україна спроможна стати самостійною державою, що її історія триває, що українцям потрібно вчитися у гайдамаків волелюбності, набувати почуття національної гідності, громадянської мужності. Головним героєм поеми є повсталий народ, про що свідчить і сама її назва — «Гайдамаки». Усі дії гайдамаків спрямовані на досягнення єдиної мети — звільнити Україну від чужоземного поневолення, встановити справедливий державний лад, стати вільним господарем своєї землі, долі. Безжально знищуючи всіх гнобителів, гайдамаки були мужні й непохитні в збройних суперечках з ворожим військом. Щоправда, цих сутичок в поемі показано мало, бо Шевченко всю увагу зосередив на відображенні почуттів і настроїв народних мас, що надає творові глибокого ліризму.

Тарас Шевченко також є представником елітистського напряму, тобто він обґрунтовував необхідність формування національної еліти, як запоруки існування української держави. Елітисти вважали, що вирішальним чинником державотворення залишається позиція національної еліти, за умови усвідомлення її представниками свого призначення. Однак лише самих переконань у приналежності до провідних верств суспільства недостатньо, визначальним чинником належності до еліти повинна стати культурна та соціально-політична діяльність. Тогочасна національна еліта – це меншість суспільства, яка наділена особливими психологічними і соціальними якостями. Основні бажані риси національної еліти – це освіченість, знання історії України, чесність, справедливість, здатність до самопожертви в ім’я загального блага, аристократизм, відданість Батьківщині, національна самосвідомість, здатність організовувати й вести маси. Т. Шевченко доводив, що національну еліту мають поповнювати особи вольові, сильні духом, котрі будуть відстоювати інтереси нації та служити в ім’я Вітчизни. Справжня національна еліта, вважає мислитель, не володарює, а керує