Діяльність українських політичних партій і становлення українського парламентаризму

УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ГУМАНІТАРНИХ НАУК

МОДУЛЬНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 1

З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІР»

Тема: Діяльність українських політичних партій і становлення українського парламентаризму

Виконав:

Студентка групи ПТБ-17-1

Матвєєнко Д.Г.

Перевірив:

Громакова Н.Ю.,к.і.н., доцент

Ірпінь – 2017

Рецензія 1.

1. Журавський В.С. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  (дата звернення: 20.03.2018)
2. Метою автора статті є «розкриття генези становлення та розвитку українського парламентаризму в період Київської Русі, Центральної Ради, інших історичних періодів розвитку України в цілому, з'ясування природи, сутності та призначення українського парламенту   в умовах становлення соціальної, правової держави.»        

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання низки науково-дослідницьких завдань:

• проаналізувати природу інститутів влади Київської держави, суспільно-політичну організацію козацтва;
• з’ясувати риси організації публічної влади в період української революції 1917-1920 рр. та радянської доби.

1. Автор дійшов наступних висновків:

«У добу Київської Русі і періоді Козаччини витоками парламентаризму є не конкретні інститути (віче, козацькі ради), а насамперед ідеї "народоправства", що виникли на ґрунті боротьби влади князя та громади, а також "козацького" конституціоналізму як системи поглядів на обсяг прав козацької верстви та усього населення у відносинах з державною владою.

Формулюються положення, за якими доктрина вітчизняного парламентаризму утверджується в XIX ст. у конституційних проектах Кирило-Мефодіївського товариства (проект  Г. Андрузького), М. Драгоманова, ідеях федералізму і парламентаризму I. Франка, М. Грушевського; складовими ціeї доктрини стає схильність до двопалатного парламенту, прийняття "народних" законів, тобто таких, що відповідають інтересам трудящого народу, забезпечення вільних виборів, взаємної відповідальності депутатів і виборців, виборчої етики. Окремий елемент доктрини українського парламентаризму становлять програми українських політичних партій на рубежі ХХ ст., які були єдині у своїх вимогах демократичних реформ, спрямованих на запровадження парламентських інститутів, в яких вони вбачали засіб побудови автономної України.

 Окремо виділяються новели, що їх вносить в український парламентаризм ХХ ст., коли його багатовікове ідеологічне обґрунтування знаходить практичне втілення. Центральна Рада в УНР стає першою національною представницькою інституцією. Уроком парламентської практики періоду визвольних змагань 1917-1920 рр. стає потужний досвід багатопартійності та, зокрема, фракційної діяльності у Центральній Раді. Актуальним результатом функціонування представницьких органів Радянської України (ВУЦВК, Верховна Рада) слід вважати набутий досвід законотворення. Вітчизняні конституційно-правові вчення сучасного періоду і практичний досвід у сфері розвитку українського парламентаризму є результатом розвитку нашого суспільства і держави на загальних спільних для всього світу і Європи цінностях, спільних здобутках конституційно-правової теорії, зокрема, на засадах поділу влади, ідей парламентаризму, інституціоналізованості парламентської діяльності, вироблення демократичних форм впливу парламенту на інші форми державної діяльності.»

Рецензія 2.

2.1.Максимець Б. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://visnyk.academy.gov.ua/wp-content/uploads/2013/11/2009-3-26.pdf

(дата звернення 20.03.2018)

2.2. Метою автора статті є спроба віднайти витоки українського парламентаризму в нашій багатовіковій історії як підґрунтя сучасного державотворення. «Особливу увагу привертає до себе питання про існування чи, навпаки, відсутність у політичній історії України цього органу влади – парламенту і парламентаризму зокрема, оскільки при побудові будь-якої нової структури, у тому числі і в політичній площині, завжди велике значення має попередній досвід.»