Особливості організації архівних осередків у Київській Русі та Галицько-Волинській державі

1 Особливості організації архівних осередків у Київській Русі та Галицько-Волинській державі.

Найдавніші писемні документи – грамоти періоду Київської Русі – виникали як результат взаємовідносин між великим князем і його васалами, між окремими феодалами, збиралися і зберігалися у дружинників і бояр. З часу запровадження християнства як державної релігії та інституційного утвердження церкви на території України беруть свій початок церковні архіви.  Головними центрами зосередження документальних матеріалів на Русі були монастирі, церкви та єпископські кафедри. Монастирі дбайливо зберігали документи про своє заснування, на право володіння земельними угіддями та привілеї. В монастирських церквах і соборах документи зберігалися разом з цінними культовими речами і богослужебними книгами. На жаль, давні монастирські архіви Київської Русі не збереглися. Втрату документальних матеріалів спричиняли виключно ворожі навали, війни і природні катаклізми. Хрисовули, клятвені грамоти руських послів та інші важливі документи на пергаменті зберігалися в казні київських великих князів. Княжий двір як орган центрального управління ГВД 13-14 ст. мав серед своїх державних функцій, що домінували над приватними князівськими, завдання збирати та зберігати важливі документи. Галицький літопис серед двірських урядників, які виконували державні функції, називає печатника (канцлера). Коло обов'язків цього урядника не обмежувалося проставлянням печаток на князівських грамотах, він виконував доручення князя, зокрема здійснював слідство над боярами. Саме у княжому дворі зосереджувалися документи про адміністративні, військові, судові, фінансові, церковні й дипломатичні справи Галицько-Волинської держави. З княжої канцелярії в місті Володимирі походять відомі нині грамоти 14 ст. (про відновлення і підтвердження союзу з Пруссією, надання свободи купцям, про привілеї містам) останніх галицько-волинських князів Андрія і Льва, Юрія (Болеслава).Монастирі і церкви отримували богослужебні книги. На книгах, які зберігалися в ризницях, нерідко робили записи про пожертвування храмам, нотатки господарського характеру. Монастирські зібрання книг і документів відігравали роль архівів-бібліотек. Хранителями книг і грамот були ризничі.Формувалися і особові архіви дружинників та бояр. Документи були спрямовані на захист приватної власності (особливо земельної), закріплювали станові привілеї. Літописні зводи містять тексти грамот, договорів і тестаментів.

2 Організація архівів на українських землях у складі Великого князівства Литовського та Королівства Польського: класифікація, особливості організації зберігання та опису документів.

Литовська доба залишила величезні і багаті архіви центральних та місцевих установ. З великокнязівської канцелярії(заальнодержавна) виходили документи, що регламентували життя на території ВКЛ: господарство, фінанси, військову справу, суд, зносини з іншими державами. Акти, видані від імені великого князя, зосереджувалися в архіві, відомому під назвою “Литовська метрика”.Канцелярія встановлювала порядок видавання грамот. Виготовлену грамоту переписували і заносили до книги. Далі грамоту передавали писареві для її скріплення. За “скріпою” писаря грамота могла виходити від імені князя без його підпису. Канцлер чи підканцлер затверджував грамоту печаткою. Важливе нововведення в діловодстві середньовічних установ – реєстри (пізніше те саме, що в Метрика) – книги з записом текстів вихідних документів - поштовх для розвитку різновидів актових книг. Отже, акти верховної влади записували до книг ЛМ. З 15 ст. відпуски грамот копіювалися. Оригінальні книги та книги записів документів становлять основну частину архівного фонду ЛМ. Функціональне призначення книг записів актових документів – відтворювати офіційні копії документів, що вийшли з великокнязівської канцелярії, які підтверджували права успадкування, привілеї, шляхетність походження тощо.У 1570 р. документи, які зберігалися у державній скарбниці, були детально описані. Наприкінці 15 ст. книги ЛМ складалися за тематичним принципом: книги данин і судових справ, книги аренд, книги відправ, книги посольств.З ініціативи канцлера Льва Сапєги у 1594 р. почали переписувати книги ЛМ. За кілька років всі книги було переписано, зроблено реєстри документів, які в них були. Старі книги мали зберігатися в казні, а переписані – у канцлера для загального користування. Центральним архівом Речі Посполитої, була Коронна метрика (КМ). Ця назва закріпилася за урядово-адміністративними книгами, які вели в Коронній канцелярії. До книг вписували документи, що виходили з королівської канцелярії: королівські універсали, привілеї шляхетським родам і католицькій церкві, приватноправові акти, конституції, документи зовнішньополітичної діяльності. Для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств у Коронній канцелярії започаткували з серпня 1569 р. окрему групу книг – Руську (Волинську) метрику. Книги були у віданні коронного канцлера, їх вели окремі “руські писарі” Коронної канцелярії. На українських землях у складі Речі Посполитої за Люблінською унією 1569 р. діяло не коронне, а русько-литовське право, і офіційною мовою визнавалася українська мова, що і було підставою для виділення “руських” книг у діловодстві Коронної канцелярії. В книги записували не тільки грамоти, привілеї, а й судові рішення короля.