Особливості організації підприємницької діяльності в аграрному секторі економіки України

Особливості організації підприємницької діяльності в аграрному секторі економіки України

У статті висвітлено процеси організації підприємницької діяльності в аграрному секторі економіки України на сучасному етапі розвитку. Окреслено важливу роль підприємництва в економічному зростанні країни. Проаналізовано землезабезпеченість країни, результати діяльності різних суб’єктів господарювання в сільському господарстві України та окреслено перспективи розвитку в даній сфері.

Ключові слова: аграрний сектор, агробізнес, аграрне підприємство, підприємницька діяльність. 

Постановка проблеми. У сучасних умовах економіки України необхідно звернути особливу увагу на розвиток підприємницької діяльності в агросекторі. При цьому подальший розвиток основних напрямів підприємництва в аграрній галузі сприятиме вирішенню питань продовольчого забезпечення країни, зайнятості та рівня безробіття населення, підвищення рівня конкурентоспроможності аграрного сектора економіки України.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Підприємницька діяльність в агарному секторі була досліджена вітчизняними й зарубіжними економістами досить тривалий період часу. Особливої уваги заслуговують праці таких науковців, як: С. Кваша, Ю. Лопатинського, П. Макаренко, М. Маліка, Н. Тарнавської, Л. Федулова та ін.

Мета дослідження. Метою дослідження є висвітлення особливостей організації та розвитку підприємницької діяльності в аграрному секторі економіки України, а також знаходження подальших шляхів підвищення ефективності сільськогосподарської підприємницької діяльності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Ринкові умови господарювання в економіці України сприяють розвитку підприємницької діяльності, зокрема і в аграрному секторі.

Згідно ст. 43 Господарського кодексу України, «підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку» [^[1]].

Після розпаду Радянського Союзу кількість суб’єктів господарювання значно скоротилась і досі не відновила свою кількість,тому виникла необхідність у стимулюванні підприємництва. У розвинутих країнах вагомих результатів у аграрному підприємництві досягнуто, насамперед, за рахунок високого рівня матеріально-технічного забезпечення, комплексу високопродуктивних сільськогосподарських машин і механізмів, широкого застосування новітніх технологій тощо.

На сьогоднішній день держава сприяє збільшенню та розвитку суб’єктів підприємництва в аграрному секторі шляхом створення різних програм підтримки, податкових пільг, імпортних та експортних квот.

Аграрний сектор - це частина національної економіки, що зумовлена дією цілої низки особливостей. По-перше, на розвиток цього сектора помітно впливають погодні умови: сільське господарство вразливе до змін погоди, спалахів хвороб худоби, нападів шкідників. Все це робить його частково непередбачуваним, неконтрольованим, зумовлює ухвалення рішень на підставі неповних даних. По-друге, розвиток аграрного сектора значно залежить від наявності виробничої структури. В Україні до 1990 р. аграрне виробництво вели державні господарства, колгоспи та особисті підсобні господарства громадян, їхня частка у валовому виробництві становила тоді, відповідно, 39, 34 і 27%.[^[2]].

По-третє, на аграрний сектор впливає обмеженість землі та залежність від неї виробництва. Земля є обмеженим ресурсом в усіх країнах, у тому числі і в Україні. Можливості для розширення сільськогосподарських угідь незначні або їх взагалі нема. В Україні частину земель щорічно вилучають із сільськогосподарського обороту для будівництва доріг. Близько 6% земель України стали непридатними для сільськогосподарської діяльності після аварії на Чорнобильській атомній станції. Земля втрачає родючість унаслідок ерозії ґрунтів. Обмежені можливості сільськогосподарських виробників в Україні придбати дорогі гербіциди та інші препарати захисту рослин приводять до забруднення та зменшення родючості земель. Сьогодні, за даними Держкомзему України, 13,2 млн. га сільгоспугідь зазнають водної ерозії, 19,3- вітрової, 10,7- мають підвищену кислотність, 13,9- засолені та солонуваті, 2,6 млн. га заболочені. Площа еродованої ріллі протягом останніх 25 років збільшилась на третину і щорічно розширюється на 90-100 тис. га, а вміст гумусу в ґрунтах знизився на 20%. Витрати ж на протиерозійні та інші землеохоронні роботи постійно зменшуються [^[3]].