Міланський едикт: обставини прийняття, зміст та його наслідки

Тема 1

1. Міланський едикт: обставини прийняття, зміст та його наслідки

 «Ми, імператори Костянтин і Лициний, піклуючись про благо і користь підданих, встановили щодо богопочитания, щоб і християнам, і всім дано повна свобода жити в тій вірі, в якій хто хоче, щоб небесне божество було прихильний до нас і до всіх, які перебувають під властию нашої ... Визначаємо, щоб християнам вернулися до конфісковані в казну або приватним особам віддані майна, також щоб були знову віддані місця Їх зібрань. Приватні особи повинні бути задоволені за це з державних коштів». В силу цього едикту християнство оголошено рівноправним з язичництвом, і знищені всі Діоклетіанова постанови проти християн.

Міланський едикт, виданий августами Костянтином та Ліцинієм в 313 р., є важливим рубежем в історії відносин між церквою та державою, який розділив дві абсолютно різні по характеру епохи. Поява цього документа стала можливою внаслідок сукупності об’єктивних чинників, які склалися на початку ІV ст. і які обумовили союз християнства та Римської імперії.  

Передумови

Варто розглянути, які ж існували передумови для створення цього документа. Період від гибелі святого архідиякона Стефана в Єрусалимі бл 35 року н.е. до оприлюднення наказу в історії Церкви відомий як час гоніння на християн. Спочатку гоніння викликалося або язичницької натовпом, що вирізнялася в греко-римській державі свавіллям, неприборканістю, або ж капризами, підозрілістю і взагалі поганим характером окремих імператорів. Але з середини Третього століття проти християн озброюється вже силою державних законів сам римський уряд. Християнська віра оголошується шкідливої ​​релігією, а християни - небезпечними людьми, тому що підлягають насильницького навернення до вшанування язичництва. Церква християнська визнається злочинною організацією, а майно віруючих - поза покровительством законів. Внаслідок такого погляду на християнство, гоніння стають все більш активними. Християн переслідують як би на «законному» рівні, і гоніння проти них ведуть державні чиновники, зобов'язані давати звіт в тому, як виконуються на місцях розпорядження влади щодо послідовників забороненої віри. спочатку у 202 році Септимій Север заборонив навернення римських громадян в християнство чи юдаїзм, а в 250 році Децій Траян запровадив державний контроль над релігійним життям країни — загроза страти за відмову продемонструвати лояльність державі поклонінням божествам, що її уособлювали, привела до масового зречення християн і страті багатьох представників її вищого духівництва. За правління Валеріана I переслідування поширились на знатних мирян, що перебували на державній службі, — їх страчували, позбавляли майна і засуджували до принизливих громадських робіт. Гоніння, розпочаті Децієм, привели до розколу християнської церкви та падіння її авторитету і припинились на кілька років за імператора Галлієна, який у 260 році надав християнам свободу богослужіння. «Мир всіх церков» завершився з приходом до влади у 284 році прихильника традиційного римського культу Гая Аврелія Діоклетіана, який прагнув відродити давню релігію і звичаї. Він розпочав масову побудову храмів богів римського пантеону в усіх регіонах імперії, розглядаючи створену ним нову систему правління — тетрархію — як відновлення римських цінностей, що повернуть велич державі, а релігійні меншини — як перешкоди на шляху зміцнення імперії. Першими постраждали маніхейці, ватажків яких у 302 році за наказом Діоклетіана було спалено живцем, більшість послідовників — страчено або засуджено, а їх майно — конфісковане на користь імператорської скарбниці. На початку лютого 303 року вогонь знищив частину імператорського палацу в Нікомедії. Співправитель Діоклетіана Галерій зумів переконати його, що паліями були християни, які вступили в змову з палацовими євнухами. Незважаючи на те, що винні так і не були знайдені, 23 лютого 303 року Діоклетіан видав наказ зруйнувати християнський храм, який височів на пагорбі навпроти його палацу, спалити знайдені в ньому рукописи і конфіскувати майно. Наступного дня був опублікований його едикт про знищення всіх християнських священних писань, літургійних книг та храмів по всій імперії, позбавлення сенаторів, вершників і декуріонів з числа християн своїх рангів, вільновідпущеників — свободи, і всіх християн — права звертатися до суду. Влітку 303 року Діоклетіан видав другий едикт, яким наказувалось заарештовувати всіх єпископів та священиків і під страхом страти змусити їх принести жертвоприношення римським богам, а взимку 304 року наступний едикт зобов'язував це робити всіх громадян країни, незалежно від статі і віку. Після зречення Діоклетіана і його співправителя Максиміана у 305 році гоніня на християн продовжились і за правління їх спадкоємців Галерія та Костанція Хлора, які видали власні закони проти християн: церковна ієрархія була знищена, державний апарат і армія очищені, більшість християн, хоча й формально, але зреклися своєї віри. Однак через суперечки з питань престолонаслідування у тетрархії гоніння на християн привели до громадянської війни — у 306 році і Костянтин, що успадкував північно-західну частину держави, і Максенцій, який захопив владу у південно-західній частині імперії, зупинили дію едиктів Діоклетіана та Галерія, запропонувавши християнам повне відшкодування втраченого в роки гонінь. Їх взаємна боротьба між собою і проти Галерія змусила останнього у 311 році видати т. зв. Нікомедійський едикт, яким дозволялось здійснення християнських обрядів за умови, що віруючі будуть молитись за благополуччя держави та імператора.