Кримські татари

Кримські татари.

Походження

Етнічну основу южнобережних і горянських татар склали нащадки киммерійців, греків, таврів, скіфів, алан, готів, гунів, генуезців, а також частково хазар, кипчаків, турок-сельджуків. Про це свідчать історичні джерела, археологічні й антропологічні дослідження, мовні й етнографічні дані.                                                                                                                         До складу кримськотатарського населення, що сформувалося в степовій смузі Криму, увійшли головним чином половецькі племена (відомі по східних джерелах під ім'ям кипчаків, по західним - куманів), які асимілювали залишки хазар, печенігів, татаро-монголів і ногайців. Про це свідчать мовні матеріали, а також історична топоніміка північної частини Криму й тамги, виявлені на даній території.                                                                               Значний вплив на формування кримськотатарської культури мала виникла в VI в. на арабському сході ісламська релігія.                                                Забайкальські племена татаро-монголів, очолювані Чингіс-Ханом, скоривши Середню Азію, розчинилися серед тюркомовного населення. Загубивши свою мову й багато звичаїв, закріплені в законах «Великої Яси», прибульці перейняли староузбекцьку мову .                                                                 Киргизи, узбеки, туркмени (гузи, печеніги), волзькі булгари, хазари, половці (кипчаки, комани), ногайці, кабардинці (адиго-абхазька група) уливалися в один казан імперії Золота Орда.                                                                      Татаро-монголи, розбивши на ріці Калка в 1223 р. дружини чотирьох російських князів Мстиславів і половецького хана Катяна, уперше ввійшли в Крим і відразу пішли в Орду. Другий раз вони з'явилися на півострові в 1239 р.                                                                                                                       Культура тюркомовних народів, що захопили Київську Русь і Крим, вплинула на подальший розвиток культури східнослов'янських народів. У російській і українській мовах з'явилося багато татарських слів.

Приєднання Криму до Росії

Приєднання Криму до Росії законодавчо було закріплено урядовим маніфестом від 8 квітня 1783р. З цього моменту розпочинається новий відлік розвитку у всіх сферах життя як країни, так і суспільства. Російська імперія проводила політику, спрямовану на позбавлення татар кращих земель, які потім роздавалися представникам російського дворянства. А татар виселяли з цих територій. Хоча якщо вже розглядати міграції та розселення татар, то потрібно почати з 70-х років XVIII ст. Тоді населення Кримського ханства становило близько 300 тисяч чоловік. Але відразу ж після зайняття російськими військами території Криму під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. частина татарського населення емігрувала в єдиновірну з ним мусульманську Туреччину.                                                                                 Для Росії приєднання Криму було однозначно позитивним фактом. Так Росія одержала вихід до Чорного моря. Виникли сприятливі умови для розвитку нових приєднаних територій. Починається експлуатація земельних ділянок Кримського півострова. Це було ще одним поштовхом для виїзду татар до Туреччини, хоча до другої половини XIX ст. вона не мала такого масового характеру, як це вiдзначалося iнодi в iсторико-краєзнавчiй лiтературi. Як правило, кількість татар, які виїхали з Криму, значно перебільшувалася. У 50 - 60-тi роки XIX ст. демографiчна ситуацiя в дослiджуваному регiонi iстотно змiнилася. Подiї Кримської вiйни, наслiдком яких стали втрати вiд бойових дiй, збiльшення смертностi вiд хвороб i голоду, вiдхiд частини населення з пiвострова, поклали початок процесу зменшення загальної чисельностi жителiв Криму. Пiсля закiнчення вiйни темпи скорочення кiлькостi мiсцевого населення ще бiльше посилилися. Головну роль у цьому вiдiграла емiграцiя наприкiнцi 50 - на податку 60-х років 141 667 татар обох статей у Туреччину. Особливо багато їх виїхало з Перекопського та Євпаторiйського повiтiв. Внаслiдок емiграцiї опустiли 687 поселень. За даними на 1 сiчня 1863 р. в Криму залишилося тiльки 103 тис. татар (56 563 особи чоловiчої i 46 388 - жiночої статi). В емiграцiйний рух включилися й ногайцi, якi на цей час повернулися з Кавказьких гiр i були поселенi на лiвому березi рiчки Молочнi води.                                                                                                                          В цiлому за 134 роки (з.1783 по 1917 р.) приєднання Криму до Росії. його населення зросло в 5,8 раза, i досягло в 1917 р. майже 809 тис. чол. Демографiчною особливiстю пiвострова була велика питома вага мiського населення. Якщо в масштабах усiєї губернiї вона в 1897 р. становила 20%, то безпосередньо в Криму в той самий час - 41,8, в 1910 р. - 43,4, в 1913 р. - 49,2%. Пояснити це явище можна тим, що рiзке скорочення кiлькостi населення у другiй половинi XIX ст. торкнулося головним чином сiльської мiсцевостi. Крiм того, механiчний фактор приросту населення мав для кримських мiст бiльше значення, нiж для повiтiв, якi через земельний голод самi були джерелом внутрiшньої мiграцiї в мiста. Якщо серед сiльського населення Криму уродженцем iнших губернiй i держав був кожний шостий-сьомий, то серед мiського - кожний другий-третiй житель.