Повноголоснi форми украiнськоi мови: розвиток i система спорiднених слiв

Алла Романченко

(м. Одеса)

ПОВНОГОЛОСНІ ФОРМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ:

РОЗВИТОК І СИСТЕМА СПОРІДНЕНИХ СЛІВ

Походження української мови та історія становлення всіх її рівнів остан-нім часом дедалі більше привертає увагу науковців. Неабияку зацікавленість мовознавці виявляють не лише стосовно історії лексико-семантичної, а й фонетичної системи, що сприяє заглибленню в причини виникнення, умови перебігу фонетичних змін та явищ української мови, зокрема й тих змін, що стосуються праслов’янських звукових процесів, відбитих у спільносхідно-словʼянській та сучасній українській мовах [1; 3; 5; 6; 8]. Питання виник-нення повноголосся, його перебігу, відхилень і наслідків та особливостей творення похідних досить складне.

Повноголосся – одна з фонетичних ознак сучасної української мови та одна з найпізніших змін до появи писаних памʼяток, розвиток якої сягає дав-ніх часів. Як відомо, під ним розуміють звукосполучення -оро-, -оло-, -ере-, -еле- на місці праслов’янських дифтонгічних сполучень *or, *ol, *er, *el між приголосними. У підручниках з історії української мови натрапляємо на не-широке коло слів, що слугують прикладами повноголосних форм. Це, звіс-но, зумовлено тодішньою непохідністю більшості цих слів, успадкованих із праслов’янської мови, а також тим, що саме ці слова стали мотивувальними для пізніших утворень. Метою нашого дослідження є висвітлення причин і перебігу вказаної фонетичної зміни та словотвірна характеристика спорід-нених слів. Досягнення мети вимагає вирішення низки завдань: 1) визначен-ня внутрішньо- та позамовних причин виникнення повноголосся; 2) фікса-ції повноголосся у словниковому складі мови; 3) з’ясування поширення повноголосних форм у похідних словах; 4) аналізу способів творення слів, мотивувальною базою яких є слова з повноголоссям.

Об’єктом дослідження є повноголосні форми української мови. Пред-мет дослідження – система споріднених слів із повноголоссям у словотвір-ному аспекті. Фактичною та джерельною базою дослідження слугували повноголосні форми слів, зафіксовані методом суцільної вибірки в «Орфо-графічному словнику» [4], завдяки чому виявлено 1 852 одиниці. Під час дослідження застосовано такi методи: описовий метод – для характеристи-ки мовних елементів, метод кількісних підрахунків – для визначення кіль-

108

кості слів із наявним повноголоссям у системі української мови, порівняль-но-історичний метод – для верифікації й уналежнення вилучених одиниць до слів із повноголоссям, а також елементи словотвірного аналізу – для зʼясування способів їхнього творення.

Повноголосні звукосполуки, що прийнято позначати як *torot, *tolot, *teret, *telet, зʼявилися на місці неповноголосних сполучень, позначуваних як *tort, *tolt, *tert, *telt, де t – будь-який приголосний. Давні сполуки *or, *ol, *er, *el існували в праслов’янській мові раннього періоду. У пізній пе-ріод свого розвитку фонетична система мови пережила перехід закритих складів у відкриті.

Отож виникнення -оро-, -оло-, -ере-, -еле- між приголосними зумовлено дією закону відкритого складу: мороз, золото, берег, ожеледь.

Розглядувані давні сполуки мали дифтонгічний характер, однак у різних діалектах праслов’янської мови сильні компоненти були неоднаковими: то такими були сонорні приголосні, то голосні звуки, тобто вони якісно відріз-нялися. У діалектах, що стали основою для формування східнослов’янських мов, такими складниками були сонорні звуки, розвиток складотворчості у яких зумовив закон відкритого складу. У пізній праслов’янській мові при-близно між ІV і VI ст. дифтонги розпадаються, приголосні набувають скла-дотворчості та відкривають склади. Після VI ст. н. е. ця властивість сонор-них втрачається, що супроводжується виникненням після них коротких голосних, котрі згодом змінюються у звичайні голосні повного творення, а саме такі, що були в попередньому складі за законом сингармонізму. Отже,