Еволюція перекладу у Європі та Україні

Історія перекладу та перекладознавства бере початок з часів шумерської та єгипетської цивілізацій. Першими речовими доказами, які підтверджували зародження перекладу у світі, були клинописи, а також Бехистунський напис, досліджений Генрі Роумінсом, та віднайдена Ормуздом Рассамом «Поема про Гільгамеша». Щодо Стародавнього Єгипту, то поштовхом для початку дослідження єгипетської мови та культури, зокрема і перекладу в Єгипті, став Розетський камінь, розшифрований Шампольйоном у 1822 році. А першим перекладачем всіх часів і народів був уродженець Єгипту Анхурмес.

У 753 році до нашої ери виник Рим, перекладачі якого і досі вважаються найдосвідченішими майстрами своєї справи. Гай Ацилій – перший відомий римський перекладач. Також перекладачами Стародавнього Риму були Луцій Лівій Андроник, який здійснив переклад «Одіссеї» на латинську мову, Публій Теренцій Афр, який переклав 108 комедій Менандра, та Марк Туллій Цицерон, який заклав принципи тогочасного перекладу. Він стверджував, що не слід перекладати дослівно, а також, що потрібно шукати відповідники іноземних слів у власній мові. Він розрізняв три типи перекладу: усний, буквальний та художнє наслідування. Також відомим римським перекладачем був Квінт Горацій Флакк, який дотримувався таких принципів перекладу: 1) точність передачі змісту; 2) використання всіх стилістичних можливостей мови; 3) довершеність форми перекладу; 4) збереження розміру.

Історія перекладу Біблії

У III – I ст. до н.е. був здійснений перший переклад Старого Заповіту (Септуагінта) у місті Александрія. Він був розпочатий за наказом єгипетського царя Птоломея Філадельфа і над ним працювали 72 перекладачі, які приїхали з Палестини. До 4 століття н.е. Септуагінта вважалася канонічним перекладом Старого Заповіту; на її основі здійснювалися переклади Біблії латинською, коптською, старослов’янською та іншими мовами. Але після того, як блаженний Ієронім, один з найдосвідченіших отців Церкви IV ст., оприлюднив у 384 р. свій переклад Священного Писання латинською мовою, зроблений їм за єврейським оригіналом, Західна церква мало-помалу стала залишати древній італійський переклад на користь перекладу Ієроніма. У XIV-му столітті Тридентським собором Ієронімів переклад введений у загальний вжиток у Римсько-католицькій церкві під ім’ям Вульгати, що буквально означає “загальновживаний переклад”.

Вульгата – латинський переклад Біблії, здійснений Ієронімом Стридонським наприкінці 4 ст. за наказом Папи Дамасія; перший друкований варіант був опублікований 1456 р. в Німеччині; у 1546 р. Вульгата була визнана «офіційною версією» Біблії для католицької церкви.

Перший переклад Біблії на старослов’янську мову був здійснений святими Кирилом та Мефодієм у середині 9 ст. н.е. Переклад був здійснений з використанням глаголиці – першої слов’янської  абетки, створеної Кирилом. Пізніше глаголиця була витіснена кирилицею, на якій і грунтується сучасний алфавіт.

Перший «прийнятний» переклад Біблії англійською мовою здійснив Біда Високоповажний. А от Джон Уїкліф здійснив повний англійський переклад Біблії з Вульгати у 14 ст. Переклад Уїкліфа не лише заклав основи англійської біблійної мови, але й послугував розвитку англійської прози в цілому. Англійський реформатор Вільям Тіндейл у 1523 р. розпочав переклад Нового Заповіту живою англійською мовою з метою пошуку істини та розвінчання міфу про те, що народна мова не здатна належним чином передати оригінал. Зразком для перекладу Тіндейла слугував переклад Нового Заповіту Мартіна Лютера ( Мартін Лютер у 1522 р. здійснив переклад Нового Заповіту живою німецькою мовою). 1611 року було опубліковано Біблію короля Якова, яка вважалася офіційною Біблією реформованої церкви Англії. Вона стала зразком не лише перекладу, але й літературної англійської мови в цілому і зробила великий вплив на англійську літературу 18-19 ст.