Ефективність землекористування фермерських господарств на території Вінниччини

Ефективність землекористування фермерських господарств на території Вінниччини

 Перш ніж перейти до характеристики Вінницької області, потрібно з’ясувати, як виникло і як розвивалося фермерство на теренах України.

 Фермерський рух в Україні зародився із здобуттям нею незалежності, хоча перші фермерські господарства тут почали створювалися ще за часів її перебування в складі СРСР – у 1990 році.

 Вагомим кроком до становлення та створення фермерських господарств в Україні було проведення радикальних аграрних реформ у 90-х роках минулого століття. Саме в результаті цих трансформаційних процесів у вітчизняній аграрній економіці з’явилася нова організаційно-правова форма господарювання, яка нині є визнаною й рівноправною в системі аграрних соціально-економічних а виробничих відносин.

 Фермерські господарства є однією з ефективних форм господарювання, надійним засобом розв’язання продовольчої проблеми суспільства та в цілому є фактором забезпечення соціально-політичної стабільності країни. [4]

 У більшості країн Європи та Америки будь-яке сільське господарське підприємство вважається фермою. Проте в Україні не так. Згідно з Законом України «Про фермерське господарство»:

 «Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону…

 Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону…

 Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім`ї відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України». [1]

 Тобто, згідно з українським законодавством «фермерське господарство» тотожне європейській родинній фермі.

  У межах сучасного періоду становлення фермерства можна виділити 4 етапи, які мають свої тенденції та особливості.

 На першому етапі цього періоду державна підтримка, створення Українського державного фонду підтримки селянських фермерських господарств, зацікавленість селян і трансформаційні процеси в національному господарстві сприяли швидким темпам зростання їх чисельності. Упродовж 1992-1995 рр. кількість фермерських господарств в Україні збільшилась у 16,6 разів (34,8 тис.), а їх площі землекористування – майже у 20 разів. [2]

 За декілька років ситуація значно змінилась, і вже у 1995 р. в усіх регіонах України зареєстровано сотні фермерських господарств, найбільше у степових областях - Миколаївській, Одеській, Херсонській, Дніпропетровській та Донецькій (на них припадало 47% ферм України) [2]

  Неефективна цінова і кредитна політика та внутрішньогосподарські проблеми (матеріально-технічна база, селекційне та насіннєве забезпечення, проблеми зберігання, реалізації та переробки сільськогосподарської продукції), темпи розвитку фермерства значно загальмували і на загальнодержавному рівні не перевищували 2-3% на рік (1996-2000 рр.). Одночасно зі створенням нових господарств у регіонах відбувся процес припинення діяльності певної кількості фермерських господарств, переважно невеликих ферм, які об’єктивно не змогли організувати рентабельне сільськогосподарське виробництво на невеликих площах сільськогосподарських угідь. [2]

 Найбільші площі сільськогосподарських угідь були у користуванні фермерських господарств Дніпропетровської (293,5 тис. га), Кіровоградської (234,0 тис. га) та Запорізької (172,1 тис. га) областей.

  Третій етап розвитку фермерства (з 2000 р. до 2005 р.) пов'язаний з прийняттям нового Земельного кодексу. В Україні розпочалася нова хвиля зростання чисельності фермерських господарств та площ їх землекористування (з 38,4 тис. господарств у 2000 р. до 42,4 тис. у 2005 р.). Досягнуто це переважно за рахунок оренди фермерами земельних паїв колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств, які віддавали перевагу фермерам перед іншими орендарями. Утворювалися й великі фермерські господарства шляхом об’єднання з іншими підприємствами аграрної сфери, зростання чисельності працюючих та виробничих потужностей. [2]