Організація облікової політики підприємства

ЗМІСТ

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

1. Поняття та принципи формування облікової політики

Облікова система – це своєрідний механізм підготовки та відображен ня інформації про фінансовомайновий стан підприємства. Як відомо, методична база ведення бухгал терського обліку складається з використання первинних облікових документів, оцінки, калькулювання, організації обліку, контролю, підготовки та складання звітності. Створення цілісної системи обліку пе редбачає активне застосування елемента її регулювання – облікової політики підприємства. Тому облі кова політика – це вибрана підприємством, з урахуванням встановлених норм та особливостей, методо логія бухгалтерського обліку, яка спрямована на досягнення його цілей і завдань та використовується з метою забезпечення надійності фінансової звітності та якісної системи управління.

Первинною складовою облікової політики є принципи, які відповідно до Закону «Про бухгалтер ський облік та фінансову звітність в Україні» [7] визначаються як «базові концепції, які кладуться в основу відображення в обліку тазвітності господарської діяльності» суб’єкта господарювання. Однак в економічній літературі немає єдиного підходу щодо принципів формування облікової по літики підприємства. Зокрема, Л. Г. Деващук, В. Т. Єрмалаєва, Я. П. Квач, О. В. Рудинська [4, с. 169] зазначають, що при складанні річної фінансової звітності підприємство повинно дотримуватися таких принципів облікової політики:– не змінювати протягом року засад облікової політики щодо відображення окремих фактів госпо дарської діяльності та оцінки майна і зобов’язань, виходячи з порядку, передбаченого законодавством (принцип послідовності обліку);– повністю відображати в обліку за звітний рік усі факти господарської діяльності, здійснені у поточ ному році, та результати інвентаризації майна, зобов’язань (принцип повноти висвітлення);– правильно відносити доходи і витрати до звітного періоду відповідно до рахунків обліку та норма тивних документів (принцип нарахування та відповідності доходів і витрат);– розмежовувати в обліку поточні витрати на виробництво (витрати обігу) й капітальні інвестиції;– забезпечувати тотожність даних аналітичного і синтетичного обліку та залишків на рахунках обліку. Підтримуємо точку зору вітчизняних економістів, які вважають, що при розробці облікової політики необ хідно не тільки ґрунтуватися на принципах обліку, а й на специфічних принципах облікової політики (табл. 1).

[pic 1]

На основі інформації, поданої у таблиці 1, можна дійти висновку, що думки вітчизняних вчених збігають ся лише щодо таких чотирьох основоположних принципів організації бухгалтерського обліку, як:– принцип безперервності передбачає послідовність облікового, контрольного та аналітичного про цесів під час розв’язування конкретних завдань;– принцип пропорційності вимагає правильного співвідношення між різними елементами й об’єктами організації, зокрема обчислювальної техніки, кваліфікаційного складу виконавців;– принцип прямоточності полягає у раціональній організації інформаційних потоків між учасниками облікового процесу;– принцип ритмічності полягає у рівномірному надходженні даних та виході інформації [11, с. 26]. Значущість решти принципів організації бухгалтерського обліку є не меншою, ніж попередніх чоти рьох. Сутність їх полягає у такому:– принцип адаптивності означає пристосування будови та функцій бухгалтерського обліку до кон кретних умов управління;– принцип випереджувального відображення випливає з наявності проблем, розв’язання яких про диктоване часом, що передбачає прогнозування найбільш вірогідного стану досліджуваної системи в майбутньому;– принцип всебічності потребує врахування всіх внутрішніх зв’язків і відношень у системі, усіх чин ників, які впливають на її функціонування;– принцип кооперування полягає в об’єднанні праці обліковців; – принцип паралелізму передбачає обов’язкову наявність системи бухгалтерського обліку в кожному самостійному підрозділі;– принцип паралельності полягає в одночасному паралельному виконанні облікових процедур сто совно різних за змістом господарських операцій, здійснюваних суб’єктом господарювання;– принцип системоутворюючих відносин полягає у визначенні саме тих зв’язків між частинами сис теми, що забезпечують її цілісність, існування та розвиток;– принцип спеціалізації полягає у вузькій спрямованості роботи бухгалтера; Щодо використання тих чи інших принципів організації обліку на підприємстві керівник та головний бухгалтер приймають рішення самостійно. М. С. Пушкар і М. Т. Щирба [4, с. 175] вважають, що при розробці облікової політики необхідно ке руватися загальними організаційноуправлінськими принципами:– системності – облікова політика розглядається як штучно створена функціональна складова виробничої системи, яка виконує функції, пов’язані зі збором, класифікацією, обробкою, аналізом і формуванням звітності;– комплексності – при формуванні облікової політики необхідно вивчати й оцінювати події не по окремих ізольованих причинах, а по сукупному впливу на систему технологічних, економічних, політич них, екологічних, організаційних, соціальних чинників;– науковості й обґрунтування – спеціалісти мають розробляти облікову політику підприємства на основі знання законів виробництва та новітніх інформаційних технологій;– ефективності – кожне підприємство найбільш ефективно обирає найкращий спосіб для себе вико ристання ресурсів, методів обліку, аналізу й контролю, що і є сутністю облікової політики;– планомірності і динамізму – облікова політика має бути спрямована на вирішення не лише поточ них, але й довгострокових, стратегічних завдань розвитку підприємства;– профілактики – розробка при формуванні облікової політики спеціальних, попередньо передбаче них процедур і конкретних заходів, які дозволять спрогнозувати і попередити перешкоди в розвитку, чи нормальному функціонуванні виробничої системи;– безперервності – створення таких організаційних умов господарювання, при яких досягаються стій кість і безперервність облікової політики;– «селекції» – зайва облікова інформація ускладнює організацію її збору, обробки, аналізу, підвищує тру домісткість цих процесів, стримує прийняття рішень, знижує ефективність функціонування всієї системи;– зіставності інтересів – при розробці облікової політики необхідно пам’ятати, що підприємство є елементом державної системи, керується нормативними актами, державними ресурсами, пільгами. Таким чином, перераховані методологічні принципи повинні забезпечити повноту та своєчасність ві дображення фактів господарської діяльності; можливість визнання витрат і зобов’язань у більшій мірі, чим доходів і активів; пріоритетність економічного змісту операцій перед формою; тотожність даних ана літичного і синтетичного обліку за звітний період; раціональне ведення обліку стосовно до конкретних умов підприємства. Розглянуті принципи застосовуються до чинників, якими варто керуватися при ви значенні облікової політики. Успіхи і невдачі діяльності підприємства потрібно розглядати як взаємодію двох основних груп факторів – зовнішніх і внутрішніх. В цілому на формування облікової політики під приємства впливає низка чинників: форма власності; галузева приналежність та вид діяльності; організа ційна структура управління та наявність структурних підрозділів і їх економічні взаємозв’язки; виробнича структура підприємства; загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку та інші [1, с. 16]. З метою кращого розуміння впливу вищевказаних факторів на формування облікової політики важливе зна чення має їх класифікація. Найбільш просте і доступне групування чинників за місцем їх виникнення (зовнішні і внутрішні). Але, А. Г. Загородній і Г. О. Партин пропонують класифікувати їх не тільки за місцем виник нення, а й за часом дії та за змістом [8, с. 139–141]. Проведенні дослідження дозволили дійти висновку, що за системного підходу до вирішення проблеми формування облікової політики методичною основою має бути визначення класифікаційних ознак чинників: за місцем виникнення – зовнішні та внутрішні; за часом дії – перспективні та поточні; за змістом – виробничоорганізаційні та фінансовоекономічні. При розробці облікової політики потрібно враховувати, що на процес її формування впливають також дві основні групи чинників: 1) зовнішнього ринкового середовища; 2) внутрішнього середовища виробничої системи. До складу цих груп входять такі основні підгрупи чинників: економічні, технологічні (технічні), організаційні, політичні, правові, соціальні та екологічні. Узагальнені підгрупи чинників мають однакові класифікаційні ознаки, проте підгрупа зовнішніх чинників здійснює непрямий (побічний) вплив на форму вання облікової політики виробничих систем загалом, тоді як підгрупа внутрішніх чинників визначає безпо середньо умови формування облікової політики конкретного підприємства. Рейтингові оцінки зовнішніх і внутрішніх чинників можуть не тільки збігатися, а й значно відрізнятися. Проаналізувавши чинники впливу на облікову політику за рейтинговою оцінкою, дійшли висновку, що 1 місце належать економічним чинни кам, 2 – організаційним; 3 – технічним; 4 – політичним; 5 – правовим; 6 – соціальним і останнє місце – еко логічним. Тобто екологічні проблеми поки що залишаються поза межами облікової політики підприємств. Визначення чинників за класифікаційними ознаками зумовлює методику, обсяг і зміст облікової по літики. Відбувається конкретизація методу бухгалтерського обліку, доведення до чіткого опису способів його проведення в конкретних виробничих умовах. Тому І. Стеців пропонує на першому етапі формування процесу організації обліку визначити вплив чинників на облікову політику, на другому – вплив варіантів облікової політики на показники господарської діяльності [12, с. 20]. Такий підхід має сенс. П. Житний [2, с. 22] вважає, що вимір та оцінка впливу чинників на виробничу систему пов’язана з певними трудноща ми. Це зумовлено тим, то чинники зовнішнього середовища в умовах нестабільності ринкових відносин переважно мають якісні характеристики, а їх оцінка – текстове відображення, що дає змогу отримати тіль ки орієнтир для прийняття управлінських рішень. Проте для прийняття обґрунтованих рішень необхідна кількісна інформація, завдяки якій можна встановити критерії ефективності та визначити результативність альтернативних варіантів господарської діяльності, в тому числі тих, які залежать від методів обліку. Обліковоаналітичне забезпечення дає змогу своєчасно на етапі формування облікової політики вра хувати дію зовнішніх і внутрішніх чинників на виробничу систему. При цьому керівництво інформу ється про напрями господарської діяльності, на яких необхідно терміново зосередити увагу і зробити підприємство менш уразливим у конкурентному середовищі. Висновки. Таким чином, формування облікової політики тісно пов’язано з визначенням принципів та чинників впливу на виробничу систему. Вміння фахівців пристосуватися до змін зовнішніх і вну трішніх факторів є гарантією формування облікової політики, здатної забезпечити ефективний розвиток підприємства. Оскільки Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» [7] не встановлює чітких правил щодо формування та реалізації облікової політики, то підприємство само стійно обирає принципи згідно зі специфікою діяльності. Основним економічним принципом облікової політики є забезпечення поступового економічного розвитку підприємства за рахунок максимального випуску конкурентоспроможної продукції при мінімальних витратах ресурсів. Дослідження підприєм ством принципів формування облікової політики та розробка найоптимальніших шляхів їх використання повинно стати основним напрямом при її формуванні та веденні. Тому перед підприємством стоїть за вдання з розробки та формування методичних, організаційних і технічних аспектів облікової політики, яка надасть змогу максимально ефективно використовувати матеріальні та фінансові ресурси з ураху ванням змін ринкової кон’юнктури відповідно до стратегії суб’єктів господарювання.