Модель управління за цінностями

Якщо розглядати діяльність людини в навколишньому світі, намагаючись описати чи то назвати процеси, які протікають у системі людина-людина, людина- соціум, можна дійти висновку, що саме управління є тією головною функцією яка здійснюється людиною як об’єктом чи суб’єктом (в залежності від обставин та усвідомленості ). Процес мислення та прийняття рішень є також, певною мірою, процесом управління, управління системою, що називається «людина». Більшість процесів, які протікають в цій системі на протязі людського життя, можна назвати «автоматизованими». Це у першу чергу стосується процесів фізіологічних . Але, нажаль, процеси мислення, прийняття рішень, емоційні реакції, при уважному дослідженні, теж виявляються автоматичними чи то стереотипними. Переважна більшість з нас навряд чи замислюється над алгоритмом роботи свого серця, ще менше людей здатні керувати або ж обізнано впливати на його роботу. Тим не менш, впливати на його роботу можуть зовнішні фактори або інші системи. Тобто, в світі практично не існує ізольованих систем і від мікро до макро світу та навпаки, можна стверджувати, що системи пов’язані між собою через керування безпосередньо або ж опосередковано. Програма або алгоритм функціонування системи обумовлюється ціллю, самої системи або ж надсистеми, якій вона служить. З такої точки зору цілком нереалістичними або популістськими виглядають популярні в наш час ідеї людської незалежності взагалі, як дуже важливої цілі для реалізації особистого призначення.  Ще здавна людство, а точніше, найяскравіші його представники, намагались описати той універсальний алгоритм управління, завдяки якому існує світ людей і природи через взаємодію між собою і з надсистемою, яка описувалась по різному у різних народів і різні епохи ( Бог, Небеса, ) Яскравим прикладом такої ґрунтовної роботи можна вважати пам’ятник старокитайської філософії «Книгу Змін» - «І Дзин».

Свої уявлення про систему були і в античній філософії, яка висунула онтологічне тлумачення системи як форми впорядкованості і цілісності буття. Давньогрецькі філософи, зокрема Аристотель та Платон, обґрунтували ідеї системного змісту: аксіоматичні, геометричні, логічних побудов. Системні уявлення античності були сприйняті та знайшли продовження в системно-онтологічних концепціях Б.Спінози та Т. Лейбніца, а також в конструкціях наукової систематики XVII—XVIII ст., що прагнули до системного тлумачення оточуючого світу.

У філософії і науці нового часу поступово виникли системні дослідження, що базувались на загальній системології, теорії систем і теорії організацій. На формування загальної теорії систем, системного підходу та системного аналізу вирішальний вплив мали роботи Людвіга ван Берталанфі (1901-1972) – австрійського біолога теоретика, який у 40-х роках працював у США і Канаді. Після перших публікацій та періоду, коли інтелектуальний клімат у науці ще не сприяв розвитку ідей системного аналізу, з середини 50-х років стан поступово змінився. Ідеї системного підходу набули визнання та поширення особливо в США. Поняття «система» стало одним із основних у кібернетиці. Значний внесок у розробку теорії систем та торію операцій внесли польський вчений Оскар Ланге та радянський - В.М.Садовський.

Закономірності функціонування і розвитку систем дозволили сформувати закони їх організації, до яких належать: закон синергії, самозбереження, онтогенезу, композиції і пропорційності. На основі пізнання цих законів сформульовані відповідні принципи (правила) організації.

Закон синергії полягає в тому, що в системі за рахунок її внутрішнього потенціалу відбувається або суттєве посилення, або суттєве послаблення певної її властивості, функції, ефекту. Це відбувається через те, що в результаті певного набору і певного поєднання елементів (тобто певного їх впорядкування) виникає ситуація, коли їх сумарний, цілісний потенціал завжди буде або суттєво меншим (взаємна нейтралізація). Такі ефекти суттєвого підсилення або суттєвого послаблення виникають за рахунок певної (сприятливої або несприятливої, позитивної або негативної) впорядкованості системи.