Сутність інтеграції як складової частини міжнародних процесів

РЕФЕРАТ

Сутність інтеграції як складової частини міжнародних процесів

ЗМІСТ

ВСТУП………………………….………………………………………………….....3

1. Поняття інтеграції………………………………………………………...………4

2. Розвиток інтеграційних процесів в контексті глобалізації……………………..7

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….....9

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………..……….10

ВСТУП

Після катаклізму світових протистоянь провідні країни світу з метою запобігання новим зіткненням розпочали практичну реалізацію інтеграційних концепцій, вважаючи інтеграцію найефективнішим засобом до збереження миру.

Суверенні держави в різних куточках світу не раз намагалися реалізувати ідею всеохопної інтеграції. Згадаймо ідеї утворення транс’європейського інтеграційного простору, спроби розбудови інтеграційних об’єднань різних географічних регіонів. Однак поза Європою подібні інтеграційні експерименти не досягли бажаного результату.

Компаративний аналіз різноманітних інтеграційних проектів дає підстави стверджувати, що інтеграція по-європейськи виявилася вищою сходинкою політичного, економічного і соціального розвитку, яка виробила й реалізувала фактично класичний зразок інтеграції тому дослідження процесів інтеграції є актуальним і на сьогодні.

1. Поняття інтеграції

Право як найбільш ефективний регулятор суспільних відносин покликане сприяти розвитку інтеграційних процесів, забезпечувати їх взаємодію на паритетних засадах та з урахуванням інтересів обох сторін [1, с. 160; 19]. Як зазначає М. Пебро, «інтеграція – складний процес взаємодії держав, що характеризується двома елементами: правовою формою і економічним змістом» [2, с. 72].

Найбільш успішно й динамічно регіональна інтеграція здійснюється в рамках ЄС [21]. Вперше термін «інтеграція» застосовано у 30-х рр. ХХ ст. [3, с. 11]. Інтеграція (від лат. integration – відновлення, поновлення та integer – цілий) – напрямок процесу розвитку, пов’язаний з об’єднанням в єдине ціле раніше різнорідних частих і елементів [4, с. 210].

Тлумачний словник Оксфордського університету розглядає інтеграцію як «акт чи процес поєднання двох чи більше частин таким чином, щоб вони функціонували разом» [5, с. 675].

 Інтеграційні процеси відбуваються як у межах вже створеної системи, що призводить до підвищення рівня її цілісності та організованості, так і під час виникнення нової системи з раніше не пов’язаних елементів. Окремі частини інтегрованого цілого можуть мати різний ступінь автономії. Під час інтеграції збільшується обсяг та інтенсивність взаємозв’язків між складовими її системи, зокрема, надбудовуються нові рівні управління. Результатом інтеграції є певний ступінь інтегрованості – стан упорядкованого функціонування частин цілого [4, с. 210]. К. Пурсіайнен вважає, що «інтеграція» означає зміцнення взаємозалежності та злагодженості елементів соціальної системи [6, с. 23]. Один із найвпливовіших теоретиків інтеграції неофункціоналізму Е. Хаас визначив інтеграцію як «процес, за допомогою якого політичні діячі в особистих чітких національних установках погоджуються передати свої довіру, очікування і політичну активність новому центру, чиї інституції володіють юрисдикцією, яка виходить за межі раніше існуючої у національних державах» [7, с. 2].

Таке широке визначення включає як соціальний (передача відданості), так і політичний (розбудова нових інституцій, які знаходяться над країнами-членами і мають прямий вплив на частину їх справ) процеси. Інтеграція призводить до виникнення нового центру політичного впливу, що залучає до себе головних суб’єктів національного масштабу [8, с. 21].

При визначенні поняття «інтеграція» вітчизняні вчені акцентують на такому її принципі, як «цілісність», натомість західні дослідники виокремлюють принцип «гармонії». Спочатку різні теорії європейської інтеграції (федералізм, функціоналізм, неофункціоналізм, трансакціоналізм, інтергаверменталізм, реалізм, неореалізм, конструктивізм, інституціоналізм тощо) аналізували і пов’язували її виникнення виключно з економічними, соціальними і політичними чинниками. Зокрема, А. Вінер та Т. Діц зауважують, що у 70-х рр. ХХ ст. спостерігався певний «застій» в інтеграційних процесах в Європі. У другій половині 80-х рр. ці процеси відновлюються та набувають нового розвитку. Так, вчені-правознавці обґрунтовують потребу в «інтеграції через право», вивчають зростаючі правові взаємозалежності і зміни у значенні незалежності [7, с. 5].