Історія фізичного виховання в Україні

ІСТОРІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ

Вступ. Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і складає вагому частину загального виховання. На даний момент мало хто цікавиться історією фізичного виховання, але і його становлення має свої особливості в Україні.

На жаль, протягом останнього часу в Україні склалася досить бентежна ситуація: різко погіршився стан здоров’я і фізична підготовка населення. Якщо б держава провела ряд заходів по підвищенню рівня обізнаності громадян щодо історичних аспектів розвитку фізичної культури, то це могло б сприяти зацікавленості участі більшої кількості людей у фізичному вихованні.

Мета: здійснити дослідження історії і основних етапів розвитку фізичного виховання в Україні.

Виклад матеріалу дослідження. Розглядаючи історичний процес виникнення, становлення та подальшого розвитку фізичної культури, необхідно подивитись на ті цілеспрямовані зусилля, яких докладали наші предки, що жили на території сучасної України в різні історичні епохи, як виховували молодь, яку роль у цьому процесі відіграла фізична культура, які ігри, змагальні фізичні вправи, гігієнічні чи лікувальні рухливі засоби застосовувались у побуті та військовій підготовці. Адже протягом всієї історії людства фізична культура посідала провідне місце у його побуті, була органічною частиною національної культури.

Протягом багатьох тисячоліть на території сучасної України, залежно від природних умов виникали, розвивались і припиняли своє існування різні спільноти людей. Народ в основі своїй залишався той самий, змінювалися тільки назви. В добу палеоліту виник рід, як форма колективного співжиття людей. Важливу роль тут відігравало фізичне виховання. Основні засоби для існування давали тодішній людині полювання, збиральництво, рибальство. Борючись за своє існування людина змушена була захищатися саморуч від диких тварин чи недругів. Боротьба людини із людиною постійно вдосконалювалася. Кожне плем’я чи община накопичували свій арсенал ефективних прийомів ведення бою, які забезпечували їм збереження своєї самобутності. Тогочасна боротьба за життя йшла на смерть, тому кожен невдалий чи необдуманий рух був рівнозначний смерті або довічному приниженні у полоні. Так суто природнім методом відбору відшліфовувалася і накопичувалася найкраща бойова техніка, завдяки якій воїни племені могли захищати свій рід і забезпечувати його подальший розвиток [1]. Як відомо, наші предки до VII століття жили в умовах родових відносин, але поступово рід змінила общинна організація. Цей період був перехідним від військової демократії до феодального (княжого) ладу. В цей період і надалі в нашій країні збереглись позитивні традиції народної фізичної культури, стрижнем якої була загальна фізична підготовка до трудової і військової діяльності всіх без винятку людей.

До наших днів збереглося чимало свідчень іноземних мандрівників та літописців, які високо оцінюють фізичну майстерність наших предків. Вищезазначене засвідчує, що: – в Україні функціонувала ефективна система фізичного виховання дітей, молоді й дорослих; – увесь життєвий устрій слов’ян був пов’язаний із системою фізичного виховання; – постійна військова загроза змушувала виховувати підростаюче покоління у військовому дусі змалку , про що яскраво засвідчує система обрядів і ритуалів Київської Русі. [2]

В часи формування Київської Русі наші предки зберегли багато самобутніх традицій національного фізичного виховання. З дитинства молоді прищеплювались потрібні у праці та військовій справі вміння, навички та якості [3]

Наступним періодом розвитку національної системи фізичного виховання був період, пов’язаний із становленням війська Запорізького, у період з XV по XVIII століття. У той період