Просування гендерної рівності в Україні: позитивні законодавчі кроки, громадські ініціативи та кращі практики

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ФАКУЛЬТЕТ № 3

КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИХ ИСЦИПЛІН ТА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ_

назва кафедри

НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА «ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ: ПРАВОВІ ЗАСАДИ»

назва навчальної дисципліни

ЛЕКЦІЯ

«Просування гендерної рівності в Україні: позитивні законодавчі кроки, громадські ініціативи та кращі практики»

тема лекції

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри

від «__»._______.20__ року,

протокол №__

Маріуполь 2021

Досвід низки держав упродовж багатьох десятиліть демонструє, що гендерна нерівність гальмує розвиток суспільства, спричиняє зниження продуктивності праці й уповільнення економічного розвитку, завдає збитків добробуту як міст і регіонів, так і їхніх громад. Саме тому досягнення гендерної рівності вже тривалий час є центральним показником розвитку й цілеспрямованою політикою багатьох держав у всьому світі. Україна, поділяючи принципи світової спільноти й розуміння гендерної рівності як необхідної умови досягнення сталого розвитку країни, створення умов для всебічного розвитку людського потенціалу, щороку активно запроваджує дедалі більше якісних змін і нововведень у гендерній політиці, в основі яких лежать загальновизнані міжнародні норми, зафіксовані в Загальній декларації прав людини, Конвенції про політичні права жінок, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок3 та інших ключових документах.

Проте українське суспільство ще далеке від досягнення рівності чоловіків і жінок у соціально-економічному плані. За підсумками 2018 року наша країна посіла 65 місце зі 149 країн світу за показниками гендерного розриву (роком раніше — 61 місце зі 144 країн), а оцінка паритету становить 70,8%. Про це свідчить Глобальний звіт про гендерний розрив за 2018 рік, у межах якого було досліджено 4 основні показники: економічну участь і можливості, рівень освіти, здоров’я та тривалість життя, а також політичні права обох статей. Водночас за 12 років складання звіту найбільшого прогресу Україна досягнула в подоланні розриву в економічній (5,6%) і політичній (5,7%) сферах.

Попри те, що з 1971 року жінки становлять 53–54% від загальної кількості населення України5, вони непропорційно представлені в органах влади й бізнесі та в середньому отримують заробітну плату на 24% меншу, ніж чоловіки6.

Жінки мають ускладнений доступ до процесу ухвалення політичних рішень: що вищим є рівень владної інституції, то меншою є частка в ньому жінок. Такий політичний дисбаланс, звісно, частково спричинений гендерними стереотипами, згідно з якими політика — це чоловіча сфера. Але він також прямо пов’язаний із дисбалансом соціально-економічних ресурсів у суспільстві. У суспільстві доволі поширеним є міф нібито причиною гендерного розриву в оплаті праці є те, що жінкам платять менше на аналогічних посадах. Проте це не зовсім так. Ця диспропорція спричинена не прямою дискримінацією на етапі встановлення зарплати, а горизонтальною та вертикальною стратифікацією ринку праці: жінки частіше працюють у менш оплачуваних секторах економіки й на нижчих посадах.

Найменше жінки представлені у транспортному, будівельному, промисловому та енергетичному секторах. Згідно з дослідженням8, яке провів Світовий банк, відсоток українських виробничих підприємств, серед власників яких більшістю є жінки, становить менш ніж 13%. Питання дотримання гендерної рівності особливо актуальне для України й у контексті децентралізації. Адже завдяки реформі місцеві громади отримали більш широкі повноваження і вже самостійно визначають напрями економічного та соціального розвитку, вивчають потреби різних груп мешканців (зокрема, як чоловіків, так і жінок) і реагують на них. Розуміння гендерних відмінностей і нерівностей має бути враховано під час аналізу та планування місцевого економічного розвитку.