Затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення

Сидоренко Назар Станіславович

здобувач вищої освіти 2 курсу

спеціальність 262 

«Правоохоронна діяльність»

Дніпропетровського державного

університету внутрішніх справ.

Людвік Валентин Дмитрович

Старший викладач кафедри

Кримінального права та процесу

Дніпропетровьского державного

університету внутрішніх справ

Затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення

        1996 року 28 червня після ухвалення Верховною Радою України основного закону – Конституції України наша країна зарекомендувала себе як соціально-правову державу. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність законодавчо визначені як найвища суспільна цінність, а також свобода людини, їх гарантії стали основою змісту та напрямки діяльності держави, яка у свою чергу, взяла на себе зобов'язання перед особою за його діяльність, утвердження та надання прав та свобод людини визначалося його основними обов'язками, причинами існування української держави як соціального інституту.

Розділ II Конституції України визначає зміст прав, свобод та обов'язків людини та громадянина, зокрема, в ній йдеться, що держава гарантує кожній людині право на вільний розвиток особистості, невід'ємне право на життя, право на повагу до гідності, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність житла, на таємницю листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції, а також низку інших прав та свобод людини та громадянина, які призначені для створення, функціонування та розвитку правової та демократичної системи України.

Правильно розуміти, що право кожної людини та громадянина на свободу та особисту недоторканність є невід'ємним, неодноразово встановленим міжнародним співтовариством у передових цивілізованих правових актах, особливо від 10 грудня 1948 р. «Загальна міжнародна декларація прав людини», та від 1966 року 16 грудня «Пакт про громадянські та політичні права» а також 1950 р. 4 листопада «Європейська конвенція про захист правами людини та основних свобод та інших».

Аналізуючи норми зазначених міжнародно-правових актів, які стосуються права на свободу і недоторканність особи та громадянина, проводячи певні паралелі зі змістом Кримінального кодексу України згідно зі статтею 29 Конституції України можна зробити висновок, що за своєю правовою природою вони в основному призначені для дотримання демократичних правових засад у сфері кримінального переслідування та справедливого розгляду кримінальних справ, тобто спеціалізованих зазначених вище правовідносин. Вищезгадана конституційна норма дійсно встановлює, що ніхто не може бути заарештований або затриманий інакше як за мотивованим рішенням суду і лише на підставі та в порядку, встановлених законом.