Управлiнське спiлкування та його значення в дiяльностi керiвника

                                                                                  Анохіна Яна Віталіївна,

здобувачка I (бакалаврського) рівня вищої освіти

Науковий керівник: Канцур Інна Григорівна

к.е.н., доцент, доцент кафедри соціальної філософії та управління

Державний податковий університет

м.Ірпінь, Україна

УПРАВЛІНСЬКЕ СПІЛКУВАННЯ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА

Спілкування є суттєвим засобом здійснення будь-якої професійної діяльності. Це рівень професійної майстерності, яка повинна ґрунтуватися на спеціальних професійних знаннях та різнобічних фахових уміннях. У зв’язку з цим актуальним постає питання про залучення до управління кваліфікованих працівників, які зможуть швидко й ефективно подолати різні перешкоди у спілкуванні в процесі своєї діяльності.

Спілкування – це, перш за все, складний і багатогранний процес, який будує і розвиває контакти між людьми, виникає на основі потреб і спільної діяльності, передбачає обмін інформацією, визнання і розуміння інших. По-друге, суб’єктна взаємодія символічними засобами, викликана потребою спільної діяльності, спрямованої на істотні зміни стану та поведінки партнера. Тобто cпілкування включає в себе три головних аспекти:

1) перцептивний – це взаємосприйняття та встановлення взаєморозуміння;

2) комунікативний – обмін інформацією між індивідами, її розвиток, уточнення;

3) інтерактивний – обмін діями та організація взаємодії суб’єктів спілкування [1].

Спілкування в управлінській діяльності менеджера спрямоване на взаємодію між об’єктами та об’єктами управління з метою досягнення поставлених цілей. Це свідчить про те, що без спілкування між менеджерами та працівниками, без взаємного обміну ідеями, думками та інформацією не може бути справжньої взаємодії, а отже, й лідерства. 

Ефективність кожного з способів впливу керівників на підлеглих залежить від наступних факторів:

1) знання керівником особливостей партнерів по спілкуванню, таких як культурно-освітні, національні, вікові, психологічні та професійні якості;

2) досконале знання предмета обговорення;

3) уміння об’єктивно оцінювати особисті та ділові якості та здібності керівника щодо питань, що обговорюються;

4) управлінське володіння технічними засобами риторики;

5) знання керівником результатів спілкування [2].

Управлінські стосунки передбачають тісну взаємодію між людьми, які беруть участь у процесі управління. Тому всі керовані об’єкти не можна вважати процесом одностороннього впливу, оскільки вони також є керованими об’єктами вищих рівнів ієрархії організації. У більшості випадків керівники адміністративно спілкуються зі своїми підлеглими, віддаючи накази, вказівки, рекомендуючи щось або даючи поради. Отримання «зворотної» (контрольної) інформації від підлеглих про виконання завдання. Однак підлеглі також впливають на керівника за допомогою зворотного зв’язку і змушують його вносити корективи в процес реалізації усвідомлених функцій управління.