Суть, зміст і історичні витоки політичної еліти

Сутність, зміст, історичні витоки політичної еліти

Політична практика навіть доволі розвинутих і стабільних демократичних суспільств свідчить , що процес розподілу й реалізації влади не передбачає рівноправної участі в ньому всіх громадян. Завжди та всюди владу здійснює вузьке коло осіб – меншість, яка змушує маси себе визнавати.

Політична нерівноправність у суспільстві є правилом . Спостерігаючи за поведінкою елітної меншості в тій чи іншій країні, не важко помітити, що окремі її представники відрізняються явним пріоритетом у питаннях впливу на суспільство.

Постановка проблеми «обраних людей» в історії суспільної думки сходить ще до часів глибокої давнини, ще китайський філософ Конфуцій (V-IV ст. до н.е.) розділяв суспільство на «благородних мужів» і «низьких людей». Давньогрецький філософ Платон, вважав, що вже в первинному суспільстві для його рівноваги потрібен «вищий клас, правителів, здатний розумно організовувати і вести громадське життя. «Вищу знать», вищий прошарок суспільства в середні віки виділяв в суспільній структурі Ніколо Макіавеллі, а в новий час – Фрідріх Ніцше, Артур Шопенгауер та інші мислителі.

Влада в кожній країні, незалежно від політичного режиму, здійснюється визначеною групою людей – елітою. Елітисти (вчені, що вивчають проблему еліти) стверджують, що ще з стародавніх часів людство було розділено на дві нерівні частини – правлячу групу і маси.

Термін «еліта» походить від французького слова «elite», що означає кращий, добірний, обраний. З XVII ст. цим поняттям почали іменувати «обраних людей», передусім вищу знать. В Англії, як свідчить Оксфордський словник 1823 р, елітою називали вищі соціальні верстви суспільства. Проте цей термін до кінця XIX – початку ХХ ст. не був популярним і широко не використовувався в суспільних науках. Поступово популярність елітних концепцій починає зростати, з'являються різні теорії еліт.

Теорія еліти – це сукупність соціально-політичних концепцій, які стверджують, що вкрай потрібними складниками будь-якої соціальної структури, суб'єктами політики та влади є вищі, привілейовані верстви, правляча меншість, що панує над рештою населення. Політичну еліту зазвичай трактують як привілейовану меншість суспільства, тобто групу (або сукупність груп), якій притаманні видатні психологічні, соціальні й політичні риси та яка бере безпосередню участь у прийнятті й упровадженні в життя рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впливом на неї.

Етапи розвитку політичної модернізації

Теорія модернізації є продуктом інтелектуальної творчості представників багатьох країн, проте у ній обґрунтовано домінує західна суспільно-політична думка. Власне, сам Захід став першим «полігоном» модернізаційних проектів, які поступово поширилися на всі континенти й народи.

До сучасного модернізованого стану Захід рухався приблизно п’ять століть – від «примерків Середньовіччя» ( XIV ст . ) до кінця XVIII ст., коли домінування індустріального способу виробництва стало беззаперечним . Можна назвати кілька якісних особливостей європейської історичної модернізації. Секуляризація зруйнувала сакральну вертикаль європейського світу, що спиралася на запропоновану католицькою церквою єдину для всіх жителів Християнську Республіку. Окремі європейські володарі на кшталт англійського короля Генріха VIII ( 1491—1547 ), різні секти й навіть індивіди почали інтерпретувати сенс Священного Писання та основи політичного устрою.