Шпаргалка по "Философии"

1. Релігія та наукове людинознавство про сутність та призначення людини. Людина в медицині.

Серед основних проблем філософії – проблеми першоначала, проблеми відношення матеріального та духовного (ідеального), проблеми сенсу всього існуючого, проблеми пізнаваності світу та інші. Але центральною є проблема людини. У філософії ця проблема була започаткована античними філософами: софістом Протагором («Людина –міра всіх речей») та ідеалістом Сократом («Людина пізнай себе»). Античний образ людини космоцентричний. Людина розглядається в античній філософії як «мікрокосмос», як частина Космосу (світу, всесвіту, єдиного «порядку», гармонії, краси). Цей «малий світ» є символом Космосу – Всесвіту. Людина поєднує в собі всі основні елементи Космосу і складається з тіла і душі (психеї), які є двома аспектами єдиної людської реальності (арістотелізм). Ця проблема, пройшовши в історії філософії відповідну філософську трансформацію (відповідну змінам центру філософствування, наприклад, теоцентризму в середньовічній філософії, антропоцентризму філософії епохи Відродження і т.п), з кінця Х1Х – початку ХХ століття стає чи не основною для більшості філософських вчень. Однак, в сучасній філософії (нові пріоритети) замість проблеми загального, сутності людини постає проблема безпосереднього існування людської особистості, індивіда, який у своїй неповторності і унікальності не піддається загальним визначенням (екзистенціалізм, антропологічна філософська школа – С.Кіркегор, А.Шопенгауер, Ж.Сартр, Ф.Ніцше, А.Бергсон, З.Фройд, М.Шелер та ін.).

Проблема людини існує не тільки в філософії, а й в науковому пізнанні. Однак кожна з наук має свій предмет пізнання людини (фізика – фізичні характеристики, особливості та закономірності людини, її природність; біологія – закони функціонування організму людини як істоти; соціологія вивчає особу – людину як елемент суспільства і т.д.). Такий підхід, а саме – пізнання людини з різних сторін її існування ( після античного цілісного розуміння людини як «мікрокосма») був виправданим необхідністю узгодження знань про людину з досягненнями природничих, гуманітарних, суспільних наук, що свого часу ( починаючи з XVI-XVII століть) відкололися від синкретичного філософського знання про людину, характерного для філософів античності. Слід зауважити, що ще в кінці Х1Х століття російський філософ В.Соловьов закликав об’єднати все раціональне в кожній філософській концепції людини і створити філософське людинознавство. Тому на XVIII Всесвітньому філософському конгресі в м. Брайтон (1988 р., Великобританія), присвяченого проблемі людини, було сконцентровано увагу учасників на необхідності об’єднання всіх знань про людину в комплексному людинознавстві. У становленні такого комплексного людинознавства філософія повинна відіграти світоглядно-інтегративну функцію. А це означає необхідність використання як сучасних конкретно-наукових знань про людину, так і поєднання традиційних філософських загальних підходів до пояснення людини з сучасними психологічними, екзистенціалістськими та ін. акцентами на індивідних, особистісних, індивідуальних сторонах людського існування.

Тому актуальним у вирішенні антропологічної проблеми продовжує бути питання, що ж вважати суто людським в людині та чим саме обумовлений особливий, лише людині притаманний спосіб буття. Першим кроком у цій постановці питання може бути визначення поняття «людина» з врахуванням названих вище підходів. У зв’язку з цим постає необхідність пояснення термінів – «людина», «індивід», «особа», «особистість», «індивідуальність» (термін -слово, або словосполучення, що виражає певне поняття). Термін «людина» в сучасному людинознанні використовується в значені « людина як рід « Homo sapiens» - істота розумна. Відповідно, термін «індивід», людський індивід (від лат. induvuduum – неподільне) означає