Філософія психоаналізу З.Фрейда

Філософія як форма пізнання світу вивчає не лише буття людини, відносини людини і світу, ай проблеми та внутрішній світ. В кінці ІХ ст. – на початку ХХ ст. в філософії відбувся конфлікт двох концепцій: позитивізма і ірраціоналізма. Основою позитивізма були віключно природні знання, а ірраціоналізм був заснований на припущенні та усвідомленні через віру, інтуїцію та почуття. Саме конфлікт між цими привід до появи у західно-європейській філософії психоаналізу.

Психоаналіз – це одне з унікальних явищ, що пов’язане з свідомістю людини. Саме він справив величезний вплив, і як результат, філософська наука зробила величезний стрибок.

Основна ідея і розробка концепції психоаналізу належала лікарю-психіатру з Австрії – Зигмунду Фрейду. Саме він зумів зробити прорив займаючись фундаментальними дослідженнями в галузі психології людини. Завдяки внеску Фрейда в науку  психоаналіз ще називають фрейдизм.

Як практикуючий лікар і вчений Зигмунд Фрейд розумів, що філософія психоаналізу значно ширша за лікарську практику. А за допомогою філософії психоаналізу можливе створення нових методів лікування. Головною особливістю психоаналізу є спрямованість виключно на проблеми людини та її психіки. Завдяки працям Фрейда, а також його послідовників Е.Фромма, К.Хорні та Г.Юнга психоаналіз поклав початок свіжих концепцій у філософії.

Зародження філософських поглядів.

Зигмунд Фрейд народився у 1856 році у невеличкому містечку Фрейберзі в Австрії, в типовій єврейській родині. Релігія не справляла великого впливу на родину Фрейда. Проте батько справив вплив на хлопчика в плані навчання. Малий Зигмунд дуже любив читати і мав неабиякий потяг до знань. Під час навчання в гімназії він піддався ідеям раціоналізму та  емпіризму, що справило великий вплив на його розвиток. В його світогляді релігія визначалась як головний ворог освіти і прогресу, Фрейд завзято вірив у всемогутність людського розуму. Тому релігія і освіта були для нього протилежними поняттями.  

За часи навчання Зигмунд захопився природничими науками (хімія, фізика, біологія) і значно посилив свій інтерес до наукової літератури. Саме це і вплинуло на його остаточний намір стати науковцем. В ті часи в Австро-угорській імперії євреї мали не дуже поширені права, тому в науку піти не судилось. Та Зигмунд вирішив не здаватись і  обрав галузь, більш-менш була наближена до природничих наук, і це стала медицина.

Закінчивши медичний факультет у місті Відень, Фрейд отримав звання доктора медичних наук. Своє навчання він зумів поєднати з роботою в Інституті фізіології, де займався дослідженнями, і які, як результат, допомогли сформувати матеріалістичну теорію  нейронів. Саме це підштовхнуло його стати завзятим матеріалістом. Роблячи дослідження він зрозумів, що психічні процеси тісно пов’язані з фізіологічними,  світ матеріальних предметів  існує незалежно від людської свідомості, а знання про нього беруть початок з збудження органів почуття. Це і стало трампліном до зацікавленістю філософією. Завдяки своєму захопленню він прослухав ряд лекцій з філософії і захопився позитивістською філософією, наближеною до природно-наукового матеріалізму. Але  відсутність фундаментальних знань в філософії призвели до того, що Фрейд одночасно і матеріалістом, і ідеалістом.

Спостереження за хворими давало психоаналітику безліч інформації. Саме аналізуючи її він сформував певні погляди на психоаналітику. Свої спостереження він перевів в певні філософські роздуми. В житті Фрейда як філософа можна виділити два етапи. Перший тривав близько двадцяти років і включав формування концепції несвідомого. Другий етап тривав з 20-х років ХХ ст. і до кінця життя вченого, і включав дослідження несвідомого включно з поняттями життя і смерті.  

Почавши займатись практикою, Фрейд захопився пошуком ліків для своїх пацієнтів. Він справедливо вважав, що мозок і нервова система є вираженим органом ментального здоров’я. Тому він намагався знайти будь-які терапевтичні ліки для цих органів (мав навіть досвід використання кокаїну). Але його праця не мала великих успіхів. Все його життя перевернув випадок знайомства з працею І.Бернгейма «Навіювання і його застосування як терапія». Цей твір став для Зигмунда революційним, в ньому були описані наслідки лікування душевнохворих пацієнтів методом гіпнозу. Це перевернуло його сприйняття. Адже він зрозумів, що в основі поведінки людини можуть лежати несвідомі мотиви, якими можна керувати. Проте пізніше він побачив, що хоч і дає результат, але він короткочасний і тільки заплутує розуміння сутті психічних захворювань.