Філософські твори Платона

[pic 1][pic 2]

Платон виступив у ролі творця першої послідовної системи ідеалізму, яка одержала назву-лінії Платона. Він перший визначив філософію як науку, що будується на абстрактних поняттях. Навчався у Кратіла та Сократа. Заснував свою школу в Афінах-Академію. Збереглися значна частина творчої спадщини Платона, яка складаться з 31 діалогів “Апогія Сократа” і 13 листів.
Вчення про буття.

Основа платонівського розуміння буття ґрунтується на ідеалістичному розв’язанні основного питання філософії. Первинним у бутті виступають ідеї, абстрактні поняття, які носять назву - універсалі. З точки зору Платона, ідеї вічні, незмінні, досконалі і тому становлять буття у найбільш можливій повноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона являє собою "нульове буття", або небуття, ніщо. Ідея та матерія активно співіснують; і взаємодіють.

Результатом цієї взаємодії є і речі "навколишнього чуттєвого змінного світу. Але речі навколишнього світу не є чимось "чисто" матеріальним, бо "чиста" матерія це ніщо. Ідеї, за Платоном, є не що інше, як речі, тільки позбавлені просторово-часової обмеженості, очищені від матерії, увічнені і досконалі. Речі повсякденного світу виступають у ролі чогось менш досконалого і становлять копію якогось оригіналу, його "тінь". Цим оригіналом є ідея.

Філософські твори Платона можна умовно поділити на три періоди: ранній, зрілий та пізній. 1. Перший (ранній) період: «Апологія Сократа», «Крітон» (про обов’язки громадян), перша книга «Політеї» (Політики) — про ідеальну державу і «Протагор» (про чесноту), «Горгій» (про риторику). Це так званні сократичні твори. Другий, зрілий, період творчості мислителя охоплює твори, яких він виходить за межі апологетики Сократа, розробляючи теорію ідей і речей, вчення про безсмертність душі. До цього періоду належать такі діалоги: «Менон» (про навчання чесноті), «Кратіл» (про мову та проти гераклітизму й номіналізму); «Федон» (про безсмертність душі), «Бенкет» (Сімпозіон) (про любов), II–X кн. «Політеї» — про ідеальну державу (там містяться також погляди Платона майже на всі філософські проблеми), «Федр» (Файдрос) — про любов і красу як предмет любові, там є алегоричний опис відношення душі до ідей. У третьому періоді він змінив стиль і теми своїх творів. Мова стала більш абстрактною, зі штучними, важкими для сприйняття висловами: «Парменід» (про діалектичний метод та про єдність ідей), «Софіст» (про поняття буття), «Політик» (про управління 50 державою), «Тімей» (про поняття світу), «Філеб» (про добро), «Закони» 12 книгах (про реальну державу).

Ранній і зрілий Платон. Ранній, або сократичний, період у творчості Платона: через питання і відповіді, тобто через діалог шукати істину, не даючи їй остаточного формулювання і завершеного вигляду. Зрілий Платон — це вчення про ідеї, або теорія ідей і речей Платона. Що таке ідея Платона? Ідея речі, за Платоном, — це її гранично-смислове узагальнення, що дає можливість речі бути ні чим іншим, як нею самою, а це означає, що вперше виникає можливість пізнати цю річ. Арістотель подає таку систему філософії Платона: діалектика, фізика, етика. Діалектика обмірковує ідею саму по собі, фізика застосовує її до природи, етика — до практичного життя. Платон надає докази існування ідей. Наші поняття охоплюють загальне, незмінне, вічне. Наприклад, предметом поняття «краса» не самі по собі гарні речі, бо в них нема повноти краси, вони наче відбитки краси вічної, незмінної. Тому гарні речі є лише предметом спостережень, а не понять: предметом понять є сама краса або «ідея краси». Платон каже: «Речі можна бачити, але не можна про них думати, ідеї ж можна обмірковувати, але не можна їх бачити».

Завдання платонівської філософії Пізнати дійсне, правдиве, незмінне буття. Його мають тільки ідеї, а не речі.

Ідея — це те, навколо чого ґрунтується вся філософія Платона. Понад усіма ідеями підноситься ідея Добра, засада засад, з якої всі єства черпають своє існування і свою суть. Щодо відношення душі до тіла, то людина, за Платоном, є одним суцільним єством не завдяки тілу, а завдяки душі. Вона досконаліша від тіла, бо нескінченна, подібна до бога та ідей, вона є джерелом правди, добра й краси та всього, що є найціннішого в людині; тіло підпорядковане душі, яка властиво творить людську природу.