Сенс життя в поглядах філософів

ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1 ПРОБЛЕМА СЕНСУ ЖИТТЯ В ФІЛОСОФІЇ ................................7

1.1. Сенс життя в поглядах філософів: від східної філософії до сьогодення.....7

1.2. Розуміння сенсу життя філософами-екзистенціалістами ..........................22                              1.3. Проблема сенсу життя як пошуку себе у світі. Сенс життя в поглядах

В. Франкла.…………………………………………………………………………30

Висновки до розділу...............................................................................................36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................39

ВСТУП

Однією з характерних рис сучасної техногенної цивілізації є невідповідність рівнів науково-технічного та духовно-морального розвитку. З одного боку, ми спостерігаємо швидкий науково-технічний прогрес, з іншого – моральну кризу, відчуження та дегуманізацію суспільних стосунків, що пов’язано, на нашу думку, з недостатнім усвідомленням людей власних життєвих цінностей та пріоритетів.

Питання про сенс життя є однією з найважливіших проблем в історії людства, яке не втрачає своєї актуальності впродовж багатьох століть. Пошук сенсу життя постає перед людиною як одне із життєво необхідних завдань, які вона повинна вирішити впродовж свого життя: починаючи від підліткового віку і до самої смерті людина постійно шукає відповіді на питання про власний життєвий сенс. Кожен починає пошук свого місця у цьому світі із себе, але не потрібно замикатися тільки на собі. Всю повноту людського буття забезпечує нам зв’язок із навколишнім середовищем, адже справжній сенс життя будується на всезагальному визнанні людини. Сенс життя кожної людини неможливий без різних цінностей, які постають найвищою метою існування. Якщо звернутися до історії філософсько-етичного обґрунтування сенсу людського життя, то виявляється, що багато сучасних уявлень, теоретичних досліджень з цього питання спираються на ідеї минулого, наповнюючись конкретним змістом певного історичного часу, його культури. У пошуках свого сенсу життя не допускаються позиції інших людей, адже це буде не свій, а чужий сенс. Безперечно, особистісний сенс не утворюється  ізольовано від суспільства, його цінностей та ідеалів, які індивід засвоює в процесі формування свідомості і самосвідомості. Екзистенційні проблеми життя людини сьогодні набувають більшого значення, ніж економічні чи політичні питання. Слід зазначити, що сенс життя щільно переплітається з феноменом самотності, спектром його емоційних переживань, які створюють специфічні умови для його пошуку, усвідомлення та реалізації.

Проблема сенсу життя є предметом аналізу різних наук, зокрема, філософії. В античності проблемою сенсу життя цікавились Сократ і Демокріт, Епікур та Сенека, у епоху Середньовіччя - А. Блаженний, Т. Аквінський, в епоху Відродження - Данте, Петрарка, Піко делла Мірандола, у Нову добу - Б. Спіноза, Г. Лейбніц, Р. Декарт, у період німецької класичної філософії - І. Кант, І. Фіхте, Г. Гегель. Проблема людини та її місця у світі надзвичайно хвилювала філософів-екзистенціалістів Ж. П. Сартра і А. Камю, М. Хайдеґґера і К. Ясперса.

Проблема людини, її природи, сутності, призначення є центральною для західних психологів З. Фройда (головні положення психоаналізу, проблема сублімації), О. Вейнінгера (гендерне питання, сутнісна характеристика чоловічої та жіночої основ), А. Маслоу (теорія потреб, людина – особистість, самоактуалізація), В. Франкла (проблема цінностей і сенсу життя), Е. Фромма (характерологія, модальності вибору, проблема цінностей і призначення людини), К.-Г. Юнга (типологія характерів, архетипи, Аніма та Анімус).

Комплекс моральних проблем, базових для розуміння сенсу життя, “філософія серця”, кордоцентризм є характерними для українських філософів Г.С. Сковороди та П.Д. Юркевича.

В сучасну епоху проблема сенсу життя набуває особливої гостроти. В умовах, коли відбувається глобальна переоцінка усіх цінностей та ломка традицій, дедалі більш виразніше виявляється хиткість, нестійкість людського буття, втрата, відсутність сенсу народжує у людини стан екзистенційного вакууму і призводить до важких наслідків, зокрема, психічного розладу та самогубства. Людину дедалі більше поглинає масова культура, масове споживання, масові стандарти. І щоб не загубитися в них, не втратити ідентичності, людина потребує вироблення певної життєвої позиції, яка б ґрунтувалася на особистих уявленнях про сенс життя. Хоча сенс життя окремої людини є унікальний та неповторний, кожний власноруч вирішує питання про сенс життя, але й тут виявляється певна «єдність всупереч багатоманітності», загальні основи, передумови його постановки та вирішення. Адже від того, що життя переживається людиною суб'єктивно, все ж життя не втрачає власних об'єктивних характеристик. Слід розрізняти і питання про те, «що робити», тобто про конкретну мету дій певного періоду життя та питання про те, «навіщо робити», тобто про сенс життя, про те, яку мету, цінності зробити вихідними, життєво визначальними.