Психоаналі З.Фрейда: сутність, специфіка, філософське новаторство

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Вадима Гетьмана»

Кафедра філософії

Реферат

з дисципліни “Філософія ”

Тема: ” Психоаналі З.Фрейда: сутність, специфіка, філософське новаторство “

Виконав: Ошмяга Владислав Ігорович

студент І-го курсу групи РК-102

Перевірила: Пітякова Т.С.

Київ - 2018

Зміст

Передумови виникнення психоаналізу        3

Психоаналіз і його основні ідеї        4

Поділ психіки людини на свідоме і несвідоме        4

Організація психічного життя        6

Методи розшифровки несвідомого        10

Проблеми психоаналізу        12

Висновок        13

Список літератури.        14

Передумови виникнення психоаналізу

Одним із унікальних явищ у західно-європейській філософії, поряд з психологією, культурою , що пов’язане зі свідомістю людини, в кінці ХІХ –початку ХХ століття виступає напрям – психоаналіз або фрейдизм. Основні ідеї та розробка концепцій психоаналізу належать австрійському вченому, який займався фундаментальними дослідженнями в площині психології людини – Зигмунду Фрейду.

Зигмунд Фрейд займає доволі особливе місце. Його головна праця "Тлумачення сновидінь" побачив світло в 1899 р. Хоча чимало наукових авторитетів прийшли на зміну Фрейду, жоден з них не зміг викликати таких палкий інтерес до їхніх робіт, як це зробив Зигмунд Фрейд.З Пояснюється це тим, що його роботи, що змінили вигляд психології в XX столітті, висвітлили корінні питання влаштування внутрішнього світу особистості, її спонукань та переживань, конфліктів між її прагненнями та почуттям обов'язку, причин душевних надломів, ілюзорних уявлень людини про саму себе і оточуючих.

Відомо, що головним регулятором людської поведінки служить свідомість. Фрейд відкрив, що існує не лише свідомість, а щось глибинне і приховане, не усвідомлювані особистістю могутні прагнення, бажання. Будучи лікарем, він зіштовхнувся з тим, що причинами серйозних нервових захворювань ставали саме первинні бажання і потяги людини. Це спрямувало його на пошуки засобів рятування своїх пацієнтів від конфліктів між тим, що говорить їхню свідомість, і потаємними, сліпими, несвідомими спонуканнями. Так народився фрейдівський метод, який сучасному світу відомий як психоаналіз. Фрейдовская теорія в багатьох країнах міцно увійшла в підручники з психології, психотерапії, психіатрії.

Психоаналіз і його основні ідеї

Поділ психіки людини на свідоме і несвідоме 

На основі твору Зигмунда Фрейда «Я та Воно» можна зрозуміти поділ психіки людини на свідоме і несвідоме. Як зазначає сам автор: «Розмежування психіки на свідоме та несвідоме є головною передумовою психоаналізу». Тільки воно дає йому можливість зрозуміти і прилучити науці важливі процеси, що відбуваються в житті людини. За словами Фрейда : «Психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психіки, а повинен розглядати свідомість як властивість психічного, яка може приєднуватися або не приєднуватися до інших його властивостей». Бути свідомим - насамперед чисто описовий термін, який спирається на саме безпосереднє і надійне сприйняття. Як зазначає З. Фрейд, існує два види несвідомого - латентне, але здатне до свідомості, і витіснене - саме по собі і без подальшого нездатне для свідомості. Досвід показує, що психічний елемент, наприклад представлення, звичайно не буває довгостроково свідомим. Характерним є те, що стан свідомості швидко проходить; уявлення в цей момент свідоме, у наступну мить перестає бути таким, однак може знову стати свідомим при відомих, легко досяжних умовах. Яким воно було в проміжний момент відомо; можна сказати, що воно було прихованим, маючи на увазі під цим те, що воно в будь-який момент здатне було стати свідомим. Якщо сказати, що воно було несвідомим, то це також буде правильний опис. Це несвідоме, в такому випадку, збігається з приховано або потенційно свідомим. З цього виходить психоаналітична теорія, яка стверджує, що такі уявлення не стають свідомими тому, що їм протидіє невідома сила, що без цього вони могли б стати свідомими, і тоді можна було б побачити, як мало вони відрізняються від інших загальновизнаних психічних елементів. Ця теорія виявляється незаперечної завдяки тому, що в психоаналітичній техніці найшлися засоби, за допомогою яких можна усунути протидіючу силу і довести відповідні уявлення до свідомості. Стан, в якому вони (уявлення) перебували до свідомості, називається витісненням, а сила, що призвела до витіснення підтримувала його, відчувається під час психоаналітичної роботи як опір. Звертаючись до осмислення психічної реальності, Фрейд намагається переосмислити подання про тотожність людської психіки зі свідомістю. Він приймає гіпотезу про існування несвідомого шару людської психіки, у надрах якого відбувається особливе життя, ще недостатньо вивчена й осмислена, але тим не менш, реально значуща і помітно відрізняється від сфери свідомості. Причому, якщо у філософічних системах минулого визнання самостійного статусу несвідомо обмежувалося в найкращому разі спробами розгляду взаємин між свідомими і несвідомими процесами, то Фрейд іде далі. Він не тільки розглядає взаємини між двома сферами людської психіки, тобто свідомістю і несвідомим, але й прагне розкрити змістовні характеристики самого несвідомого психічного, виявити ті глибинні процеси, які протікають по ту сторону свідомості. Для Фрейда бути свідомим - означає мати безпосереднє й надійне сприйняття. Говорячи ж про сприйняття в сфері несвідомого, він порівнює сприйняття свідомістю несвідомих процесів зі сприйняттям органами почуттів зовнішнього світу. Розглядаючи питання про відносини між свідомістю і несвідомим, Фрейд виходить з того, що кожен душевний процес існує спочатку в несвідомому і тільки потім може виявитися в сфері свідомості. Причому перехід у свідомість - це аж ніяк не обов'язковий процес, бо, на думку Фрейда, далеко не всі психічні акти стають свідомими. На думку Фрейда психічно реальне існує в різних процесах так само, як несвідоме психічне може проявлятися в різноманітних вираженнях.