Права людини в контекстi теорii Х. Арендт

УДК 101 : 34.03                                                               Талан Анастасія

                                               студентка 4-го курсу факультету

                                          аграрного менеджменту,

                                                         Національний університет біоресурсів і

                                                природокористуванняУкраїни

                                (м. Київ, Україна)

                                       Науковий керівник:

                                                                  Данилова Тетяна Вікторівна

                                       канд. філос. наук, доц.

ПРАВА ЛЮДИНИ В КОНТЕКСТІ ТЕОРІЇ Х. АРЕНДТ

Чи дійсно права людини грають таку важливу роль сьогодні, так що їх осмислення не може обмежитись зусиллями правозахисників, а потребує теоретичної та практичної участі філософів та просто активних громадян?

Ханна Арентд – німецько-американський філософ єврейського походження, політичний теоретик та історик, основоположник теорії тоталітаризму. Важливе місце у політичній теорії дослідниці займають громадянські права. У своїй книзі  «Витоки тоталітаризму» (1951) Ханна Арендт формулює парадокс прав людини, до якого різні філософи - продовжують звертатися і сьогодні. Вона стверджує: «Права людини, які ніколи не були опрацьовані по-філософськи, а тільки сформульовані,  проголошені і введені без необхідних політичних гарантій, у своїй традиційній формі втратили всяку суспільну значущість».

 Історичний момент, в який похитнулася концепція прав людини, дослідниця пов’язує з Першою світовою війною, а точніше з таким її наслідком, як зміна характеру людської міграції.

Вибух Першої світової війни породив такі умови нестабільності, в яких оголилася прихована основа європейської політичної системи - хитка солідарність між європейськими націями. Особливо відчутною її нестача виявилася в державах, утворених на місці багатонаціональних Австро-Угорської і Російської імперій. Існування на той момент мирних договорів розділили населення новоутворених держав на державні народи, народності та меншини, які не могли знайти спільну мову один з одним.

 Це і дозволило висвітлити головну ваду системи національних держав, яка проголошує те, що «лише люди однакового національного походження можуть бути громадянами і користуватися повним захистом правових інститутів». Ті, хто не увійшли в «державні народи», будучи представниками різних народностей і меншин, повинні були бути асимільовані, в іншому випадку вони випадали з-під юрисдикції закону, а національні уряди, як і всі інші держави не бачили в цьому проблеми. Таким чином і з’явилися апатриди, або «люди без держави», які потім перетворилися на переміщених осіб.