Поняття социально-правового статусу дiтей з вулицi

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ СОЦІАЬНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДІТЕЙ З ВУЛИЦІ

1. Становлення законодавства у сфері соціального забезпечення безпритульних дітей.

З давніх-давен існування безпритульних було характерним для України. Сьогодні для ефективного вирішення цієї проблеми необхідно ретельно вивчати та вивчати історичний досвід правового регулювання відносин соціального захисту особи, надавати їм різноманітні опори та отримані результати. Вивчаючи законодавство України у сфері соціального захисту безпритульних осіб та дітей з вулиці, можна виділити «три кити» системи: менталітет нашого народу, адже протягом історичного розвитку слов’яни завжди прагнули допомагати. Слабких і знедолених, країна, тому що вона відіграла важливу роль у формуванні законодавства у цій сфері та створенні інфраструктури для соціальної групи, релігія, тому що християнська віра вимагає любові до ближніх, співчуття, милосердя

Відомостей про соціальний захист дітей вулиці протягом раннього періоду розвитку нашої держави мало, а отже, говорити про розвиток законодавства на даному етапі досить складно, закладалися лише основи для подальшого його становлення

На території сучасної України соціальний захист загалом розпочався з благодійність. Народи, які жили на території сучасної України він завжди виявляв розуміння і милосердя до тих, кому потрібна чужа людина допомога. Стародавні слов’яни (VI ст.) доглядали та виховували бездомних, місцева громада відповідала за дітей [1].

У часи Київської Русі проявлялися гуманність, співчуття та милість у ставленні народу до бездоглядних і безпритульних. Для таких людей утворювались спеціальні заклади, прототипи сьогоднішніх притулків. Але допомога мала свої мінуси бо допомога дітям-сиротам, людям, які опинилися на вулиці, на державному рівні відбувалась не систематично.

Велику роль займала церква в захисті населення. «Повчання дітям» Володимира Мономаха – відома літературна пам’ятка XII ст., основана на християнських традиціях: любові до ближнього, прояву співчуття до нужденного, закріплює обов’язок наступних поколінь надавати допомогу та опікуватися над убогими та бідними.

У період Запорізької Січі при монастирях створювалися благодійні організації, заклади для дітей-сиріт, жебраків, поранених бійців. Відкрилися школи і лікарні для особливо вразливих верств населення. Підтримка зазвичай надається у вигляді натуральної допомоги чи послуг.

Тому ми маємо наступне у період, починаючи з ХIV – до початку XVI століття, існували такі основні форми підтримки тих, хто потребує сторонньої допомоги, до числа яких належать діти з вулиці: 1) церковна; 2) державна та 3) благодійність з боку заможних громадян, яка знаходилась лише на етапі зародження.

Отже, законодавство у сфері соціального захисту дітей вултиці на Першому етапі ще не було сформовано, існували поодинокі нормативно-правові акти, частиною з яких створювалися заклади соціального захисту цієї категорії населення, іншою, навпаки, передбачалось їх переслідування, міри відповідальності як для власне бездомних та безпритульних, так і для осіб, які надають їх допомогу. Підтримка дітей з вулиці виражалась у виді натуральної допомоги – передусім, через благодійництво, та соціального обслуговування – зароджувалось надання тимчасового притулку даним особам.

У 40-ві роки чисельність безпритульних осіб значно зросла через воєнні події Великої Вітчизняної 1941-1945 р. Велика кількість осиротілих дітей, покалічених на фронтах чоловіків, які не змогли повернутися додому поповнювали ряди безхатченків. Але увага держави тоді була прикута до іншої проблеми, питання оборони і озброєння стали на перший план, на проблеми населення не вистачало ні фінансів, ні часу. У кінці 40-х поняття «безпритульна дитина» майже перестає вживатись. Дану групу дітей поділяють на «бездоглядних» та «неповнолітніх злочинців». Епоха сталінізму характеризується повним втручанням держави у приватне життя, не оминаючи, звичайно, і процес виховання дітей. Кожна дитина повинна була пройти чіткі етапи становлення, для того, щоб стати повноцінним громадянином держави: ясла, дитячий садок, загальноосвітня школа, професійно-технічне училище або вищий навчальний заклад. Даний процес охоплювала т.з. модель «щасливого дитинства». У протилежному випадку, якщо у дитини не було батьків, нікому було нею опікуватись, виховання дитини повністю переходило до працівників дитячих будинків