Конституційний статус особи: поняття, принципи, гарантії та види правового статусу особи

• Конституційний статус особи: поняття, принципи, гарантії  та види правового статусу особи.

Розглядаючи основи правового (конституційного) статусу людини, йдеться переважно про: конституційні принципи правового статусу людини і громадянина; громадянство; основні права, свободи та обов’язки; гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина. Передумовою виникнення та існування основ правового статусу є загальна правосуб’єктність, тобто здатність бути учасником правовідносин.

• Конституційно-правовий інститут громадянства.

Громадянство - це стійкий правовий зв'язок особи з державою, що базується на юридичному визнанні державою особи своїм громадянином, і, як наслідок, породжує взаємні права та обов'язки держави та особи. Громадянство є одним з визначальних факторів у характеристиці правового становища особи, одним із найважливіших елементів її правового статусу, і являє собою самостійний конституційно-правовий інститут.

Інститут громадянства прийшов на зміну інституту підданства, що за умов феодального абсолютизму символізував повну залежність людини від монарха. Французька революція XVIII ст. Політико-правова концепція «вільного громадянина» ліквідація феодального ладу, розвитку нових політичних та економічних відносин. Васальні відносини, залежність індивіда від держави, персоніфікованої в особі монарха. У сучасних умовах термін "підданство" застосовується лише у монархічних країнах як синонім громадянства. З XVIII ст., коли держава визнала людину вільним та рівноправним учасником суспільних відносин, активним учасником здійснення суверенної влади держави, термін "громадянство" отримав остаточне закріплення в законодавстві.

• Система конституційно-правових норм, що регулює питання громадянства складає головний конституційно-правовий інститут - інститут громадянства. В Україні джерелом цього інституту є: Конституція України, Закон України «Про громадянство України», та міжнародні договори і підзаконні акти, обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
• Норми всіх цих актів, виходячи з визнання права на громадянство як природного права людини, закріплюють його принципи. Тільки на основі громадянства особа наділяється всією повнотою конституційних прав і свобод, і тільки на їх підставі громадянин може претендувати на захист своїх законних інтересів з боку держави. За ст. 4 Конституції в нас діє єдине громадянство (воно виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Це означає, що держава не бере до уваги наявність у особи громадянства іншої держави і ставиться до неї як до свого громадянина, визнаючи за ним права та покладаючи відповідні обов’язки.) У сфері міжнародно-правових відносин прийнято вживати термін «державна належність», який означає, що між особою і державою існує юридичний зв'язок особливого характеру, але при цьому особа може і не бути громадянином. Особа, зв'язана державною належністю, підвладна державі і має право на правовий захист з її боку, але якщо ця особа не є громадянином, держава не зобов'язана гарантувати їй права і свободи у повному обсязі. Всупереч цьому Україна сприйняла поширену в цивілізованому світі позицію, що громадянство - це не просто правовий взаємозв'язок людини і держави, а невід'ємне право людини, яке держава зобов'язана визнавати і поважати. 

• Існує декілька способів набуття громадянства:
• а) в силу народження - філіації (від лат. filiatio - родове наступництво) за принципом "права крові" (лат. jus sanguinis) - набуття громадянства за походженням (особа набуває громадянство батьків незалежно від місця (країни) її народження), та "права грунту" (лат. jus soli) - набуття громадянства за народженням (особа набуває громадянство держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства її батьків);
• б) шляхом натуралізації (надання) - прийняття до громадянства на підставі положень відповідних законів держави про таке прийняття;
• в) шляхом репатріації (від пізньолат. гераСгіаСю - повернення на батьківщину) - повернення в країну громадянства, постійного проживання або кровного походження певних категорій осіб, які внаслідок різних обставин опинилися на її межами, що здійснюється на підставі міжнародних договорів або загальнодержавних актів (законів заінтересованих держав) про таке повернення;
• г) шляхом оптації (від лат. орґаґїо - вибір, бажання) - підпадання під суверенітет певної держави у результаті переходу під її суверенітет території, на якій проживає дана особа (за міжнародним договором).

Відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права право на громадянство є невід'ємним правом кожної людини. Це положення закріплено у Загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. та Міжнародному пакті про громадянстві й політичні права від 16 грудня 1966 р.

• (Міжнародні акти універсального і спеціального характеру, а саме: у Статуті ООН, Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р., Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р., Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р., Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р.)
• Норми всіх цих актів, виходячи з визнання права на громадянство як природного права людини, закріплюють принципи громадянства та регламентують порядок набуття і припинення громадянства.
• Принципи громадянства України.
• Визнання, набуття і припинення громадянства України.
• Правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
• Права біженців.