Релігійні організації : поняття, види та конституційно-правовий статус

План

1.Право людини на свободу світогляду і віросповідання

2.Види релігійних організацій та основи їх правового статусу

Вступ

Людство протягом всієї історії свого існування цікавило відповіді на такі питання як: що є субстанцією всього сущого, який світовий порядок речей, що було до виникнення людини та багато інших. На кожному з етапів свого розвитку відповіді на них формували основу світогляду людини, тобто систему поглядів на обєктивну дійсність та подій, які в ній відбуваються. Звичайно, ця система складна та багаторівнева. Вона формується в середині людини, в її свідомості самостійно, а тому держава може врегулювати тільки зовнішній його прояв, коли дії одного індивіда перетинаються з діями другого, коли зустріч їхніх світоглядних настанови переростають у конфлікт. Від того як суспільство вцілому та конкретна людина бачить цей світ, як його сприймає залежить наявність чи відсутність боротьби їх інтересів. Це здійснюється шляхом вказування на можливу, допустиму чи належну міри поведінки, встановлення заборон та покарань за їх порушення, виходячи з загальновизнаних ідей гуманізма, рівності, плюралізма та інших.

Одним із факторів які впливають на його формування виступає релігія. Людина не народжується з певними переконаннями, вони не закладені в її підсвідомость, а прививаються під час життя вихованням батьками чи обираються самостійно. Саме на можливості вільно приймати чи відхиляти релігійні уявлення грунтужться одні з основоположних прав людини – свобода світогляду та віросповідання. Вони виступають “необхідними загальнолюдськими етичними і правовими принципоми, що мають загальнолюдську соціальну та духовну цінність”[1.С. 356]. Їх визнання фактично означає визнавати за людиною її право розпорядитись власним життям. Формування головних засад цих свобод закорінене у багатовіковій боротьбі за право вільно мислити й діяти, у реальній практиці вільнодумства.

Одним з інститутів громадського суспільства, що сприяє реалізації права на свободу світогляду та віросповіданя являються релігійні організації. В пострадянський період, в час, коли люди втратили стержень свого духовного життя – повалення радянської ідеології, в процесі переосмислення старих та переорієнтація на нові суспільні цінності, релігійні організації починають активізовувати свою діяльність та виступати своєрідними Прометеями, які надають людям впевненості в майбутньому, заповнює порожнечу в їхніх серцях.

Незважаючи на таку важливу їхню роль, в практичному плані реалізації своєї права на свободу світогляду релігійні утворення зустрічаються з рядом перешкод. В даній роботі я беру за мету проаналізувавши законодавство визначити змістове навантаження поняття “свобода світогляду та віросповідання”, правовий статус релігійних організацій, зазначивши їх види та основи діяльності. Дані питання цікавили також таких вітчизняних науковців : Альонкін О. А., Мінка П.П, Сорокун В.М., Любченко П.М та багато інших.

1.Право людини на свободу світогляду та віросповідання

Право на свободу світогляду та віросповідання є основоположними, природніми правами людини. Перший нормативно-правовий акт, який їх закріпив, було видано в сиву давнину, в період Римської імперії під назвою Міланський едикт. Він “надавав християнам і всім іншим повну свободу додержуватись тієї релігії, яку вважають для себе найліпшою.” [2;С. 54.] З цього моменту і починається неприливний їх зв'язок з розвитком Європейського права.

В сучасних умовах , коли