Духовний шлях законовчителя i священомученика Миколи Романовського

Дрозд К. О.

Чорноморський національний

університет імені Петра Могили

м. Миколаїв, Україна

ДУХОВНИЙ ШЛЯХ ЗАКОНОВЧИТЕЛЯ І СВЯЩЕНОМУЧЕНИКА МИКОЛИ РОМАНОВСЬКОГО

…Не грусти обо мне, а порадуйся тому,
что Господь сподобил и меня грешного
воспринять такой крест мучения.
Без ропота несу этот крест  с усердной молитвой:
накажи здесь, Господи, и помилуй в вечности...
Твой беззаветно любящий заживо погребенный Николай.
Из арестантского письма
священномученика Николая Романовского
жене Дарье

«Духовний подвиг нічим не відрізняється від героїчного, тільки поле битви - душа самої людини, а противниками виступають власні пристрасті і злі  духи. Тому у духовного подвигу свої способи і методи, своя зброя».Ці слова протоієрея Михайла Самохіна  як не як краще характеризують духовного пастиря Свято-Ніколського (грецької) церкви Миколи Романовського .

Людина, котра все своє життя служила Богові та людям та міцно стояла за Православну віру нещодавно було канонізовану.Духовний пастир опікувався як церковними так і  освітніми справами .Попрацювавши  більш як 15 років на педагогічній нищі, в Миколаївській жіночій гімназії він залишив неоцінений вклад в  історію Миколаєва як духовний вчитель і пастир віруючого населення краю. Тому дана проблема  є актуальною.

Постать  Миколи Романовського залишається мало дослідженою тому  в праці література , по більшій мірі , представлена інтернет джерелами  .

Майбутній святий народився в 1869 році в селі Липецьке Ананьївського повіту (нині Одеська область) в родині протоієрея Олександра Венедиктовича і Марії Йосипівни Романовських. З дитинства вихований в благочесті, він і сам відрізнявся споглядальним молитовним вдачею. Тому пішов по стопах батька і, будучи юнаком, вступив до Одеської духовної семінарії. У 1890 році одружується з дочкою священика Георгія Гукович Дарині, яка також отримала освіту в Одеському єпархіальному училище [1]. 

Незабаром відбулася дияконська хіротонія отця Миколая, а 4 листопада 1890 року - священичі свячення. Він був призначений на парафію, що розташовувався досить далеко від його рідного Липецького - в Свято-Миколаївський храм села Каспер-Миколаївка Херсонського повіту (зараз однойменний населений пункт Баштанського району Миколаївської області).

Особливою місією батька Миколи всю його довгу священицьку життя були духовні просвітництво та освіту. Так, в 1891 році молодий священик у ввірених йому священноначаллям населених пунктах Каспер-Миколаївці, Ново-Бірзуловке, Михайлівці відкрив церковноприходские школи. А в 1892 році єпархіальним начальством був затверджений на посаді члена благочинницького Ради Новоодеського округу (нині Новоодеський район Миколаївської області). У 1895 році призначений інспектором церковнопарафіяльних шкіл по району Миколаївського відділення [2, c. 5]. 

У 1909 році отець Миколай став настоятелем Свято-Микільської грецької церкви (сьогодні Свято-Микільська соборна церква міста Миколаєва). У цьому храмі він прослужив близько 25 років до свого арешту [2, c. 11]. 

Багато сил отець Миколай продовжує віддавати справі освіти. Як інспектор церковнопарафіяльних і недільних шкіл Миколаївщини, він велику увагу приділяв різним сторонам життя вчителів і учнів. Його цікавили освіту педагогів, участь у церковних богослужіннях, дотримання постів, вплив школи на учнів в справі виховання і багато іншого, без чого немислимий повноцінний навчально-виховний процес. Про цю діяльності батюшки свідчить його особистий щоденник (400 сторінок рукописного тексту), який в даний час зберігається в фондах Миколаївського обласного краєзнавчого музею [2, c. 11]. 

У квітні 1901 року протоієрею Миколаю Романовським було доручено викладання Закону Божого в Миколаївській Маріїнської жіночої гімназії (нині Перша Українська гімназія м Миколаєва). У цьому навчальному закладі батюшка читав справжній предмет більше 15 років - до 1918 року, який приніс з собою страшний декрет про відокремлення держави і школи від Церкви. У роки Першої світової війни батько Микола дуже допомагав біженцям і пораненим. Церковний хор Свято-Нікольського храму влаштовував благодійні концерти, збиралися матеріальні і фінансові кошти для допомоги пораненим і нужденним, створювалися літні школи для дітей біженців.