Методологічні принципи психології

Методологічні принципи психології

Принцип – основне вихідне становище будь-якої теорії, вчення, науки, світогляду.

У логічному сенсі принцип – центральне поняття, основа системи, що представляє узагальнення і поширення будь-якого становища попри всі явища тієї області, з якої цей принцип абстрагований. Під принципом дії, інакше званої максимою, мається на увазі, наприклад, етична норма, що характеризує відносини людей суспільстві.

У сучасній літературі поряд із загальним тлумаченням принципу використовується термін «пояснювальні принципи психології». Принципи пояснення – це основні положення, передумови чи концепції, застосування яких дозволяє змістовно описувати передбачувані властивості та характеристики об'єкта дослідження і виходячи з загальнонаукового методу будувати процедури отримання емпіричного матеріалу, його узагальнення та інтерпретації.

До основних принципів психології А.В. Петровський і М.Г. Ярошевський відносять лише три пояснювальні принципи: детермінізму, системності та розвитку. У різних джерелах кількість принципів варіюється від трьох до дев'яти. Так, наприклад, можна зустріти опис таких принципів, як єдність свідомості та діяльності, системно-діяльнісний, взаємодії зовнішніх впливів та внутрішніх умов, цілісності, особистісного і навіть принцип особистісно-діяльнісного підходу.

Розглянемо докладніше принцип системності, принцип активності, принцип детермінізму та принцип розвитку.

Принцип системності в психології – методологічний підхід до аналізу психічних явищ, що розглядає відповідне явище як систему, яка не зводиться до суми своїх елементів і має структуру, властивості елементів якої визначаються їх місцем у ній.

Як найбільш загальні положення системного підходу виділяються:

системність діяльності, має різні рівні своєї організації, у якій компонентам внутрішньої психологічної структури відповідають певні динамічні складові зовнішньої, предметно-практичної діяльності. При цьому розвиток, динаміка діяльності полягає в рухливості окремих її складових, зміні їх ієрархічної взаємозалежності, перетворення одних елементів на інші;

визнання єдності свідомості та діяльності, що означає: взаємозумовленість розвитку свідомості у діяльності;

регулюючий вплив свідомості на хід, способи здійснення та результати діяльності;

визнання за психічною діяльністю соціальної природи, а як вихідну форма будь-якої діяльності – спільну і практичну. У цьому основним механізмом розвитку психіки, засвоєння суспільно-історичного досвіду є інтеріоризація, під час якої відбувається перехід зовнішньої діяльності у внутрішню.

Принцип активності – принцип психології, який передбачає, що особистість є активним суб'єктом перетворення світу.

Людина, як суб'єкт діяльності, може по-різному до неї ставитися – може бути її простим виконавцем, і може бути її зачинателем, ініціатором, активним учасником. Зазвичай розрізняють ситуативну активність, довільну, надситуативну (перевищує вимоги ситуації), пошукову. Вона може бути стійкою, епізодичною, короткочасною тощо.

Що стосується психології поняття активності використовується подвійно з виділення специфічного і неспецифічного значення. Неспецифічне (стосовно свого психологічного рівня аналізу), ширше тлумачення цього поняття пов'язані з позначенням будь-якого прояву психіки як активності і має підставою пошук і осмислення тих параметрів психічного, які за межами адаптивної, пристосувальної діяльності індивіда.

Специфічне значення поняття активності у психології пов'язане з характеристикою особливої ​​якості психічних явищ. У цьому своєму значенні активність не є абсолютною та вихідною характеристикою психічного, а набуває свого реального