Жанрово-композиційні особливості, поетика літопису Григорія Граб’янки

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………3

Розділ І. Козацька літописна проза як унікальне явище літописання у ІІ половині ХVІІ–на початку ХVІІІ ст…………………………………………7

1. Особливості виникнення козацького літописання…………………………………………………………………………..7

1.2. Козацьке літописання як предмет наукових студій…………………18

Розділ ІІ. Жанрово-композиційні особливості, поетика літопису Григорія Граб’янки………………………...……………………..………………24

Висновки…………………………………………………………………….33

Список використаної літератури…………………………………..…….37

Вступ

Козацькі літописи є продовженням літописної традиції, започаткованої за часів Київської Русі. Вони відобразили складні історичні перипетії української історії, зокрема визвольної війни середини ХVІІ століття, до подій якої була прикута пильна увага літописців, котрі й самі часто були їх учасниками. Хоч історичне мислення авторів козацьких літописів і сфокусоване на кульмінаційних моментах вітчизняної історії, вони прагнули охопити своїм політичним зором весь історичний процес, дослідити витоки зображуваних подій у далекому минулому. Писали історію не тільки сухим інформаційним стилем, а й прагнули розповідати образно, живою мовою, завдяки чому їхні літописи й сьогодні читають як захоплюючу белетристичну прозу. Основними козацькими літописами є Літопис Григорія Граб’янки, Літопис Самовидця, Літопис Самійла Величка.

Сьогодні перед українською медієвістикою стоїть проблема дослідження літературної спадщини другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ ст., зокрема літописної традиції, котра, починаючи ще з Х століття від «Повісті минулих літ», спиралася не лише на певну ідеологічну, політичну основу, обслуговуючи інтереси передусім державної і церковної еліти, а й культивувала естетичні засади словесного мистецтва свого часу, зокрема візантійську естетику через запозичений хронографічний, агіографічний, дидактичний канони, а також переймала автохтонну образність уснопоетичних жанрів.

Вагомий внесок у вивчення козацьких літописів зробили М. Костомаров, О. Шахматов, І. Франко, М. Грушевський, Д. Лихачов, Б. Рибаков, А. Кузьмін, Л. Махновець, В. Шевчук, В. Яременко та ін.

Аналіз праць про козацькі літописи  спонукає до висновку, що в літературознавстві ці пам’ятки розглядалися передусім як історичні, історіографічні. Уже для перших дослідників козацьких літописів С. Соловйова, Клеванова, Г. Карпова, М. Максимовича, О. Левицького більше важила історична достовірність відомостей пам’ятки. У наукових дослідженнях, в яких козацькі літописи осмислюються як твори літератури (В. Крекотень, Вал. Шевчук, М. Грицай, Я. Дзира В. Соболь) помітно, що вони реалізуються на пізніших естетичних нормах, наслідком чого є воістину бароковий контраст.

Як зазначає авторка монографічного дослідження про козацькі літописи В. Соболь, «осмислення цих унікальних творів як явища українського літературного бароко має на меті з’ясування цілої системи їх цінностей, передбачає постановку і вирішення цілого ряду проблем», що пов’язані із їх літературознавчою оцінкою.

Отож, відтепер набуває актуальності: а) ретельніше дослідження витоків київських літописів і вивчення їх подальших трансформацій в українській літературі; б) з’ясуання жанрово-композиційних особливостей козацьких літописів; в) зосередження на особливостях літературної обробки літописних оповідань у різних за жанром творах, які з’явилися і функціонували у відмінних культурно-художніх епохах.  Також сьогодні назріла необхідність деталізувати роль окремих сюжетних мотивів у розвитку розповідності, виявити межі «розмивання» сюжету (опускання одних епізодів і введення інших); розглянути сюжетність як один з визначальних факторів формування розповідних жанрів козацьких літописів; дослідити поступовий перехід від сюжету розповіді про події до сюжету розвитку характеру; прослідкувати наростання іноді ледве вловимих елементів вимислу в розповіді про раніше відомі події, в характеристиці персонажів, мотивуванні їхніх вчинків.  Саме розв’язання цих питань дасть можливість із більшою достовірністю та упевненістю говорити про розвиток літописної традиції у давній українській літературі в ХVІІ – ХVІІІ ст., про естетичні орієнтири письменників, про взаємодію літературних жанрів, про зв’язок давнього українського письменства з іншими літературами.