Історія написання роману «Люборацькі»

історія написання роману

Роман «Люборацькі» — найвизначніший твір Свидниць­кого. Написаний в 1861—1862 роках і тоді ж надісланий до «Основи» роман, на жаль, в свій час не став явищем літера­турного процесу. Лише через чверть століття рукопис тво­ру потрапив до І. Франка і був надрукований у журналі «Зоря» за 1886 рік. Правда, журнальний варіант роману з'явився із значними пропусками і довільними переробками окремих місць, бо редакції, яка залежала від клерикально-консервативних кіл галицького суспільства, були не до впо­доби реалістичні картини з життя духовенства. Тільки а 1901 році твір з'явився повністю на основі того списку, що в свій час потрапив до І. Франка. Але, як переконливо довів М. Сиваченко, і досі ще не існує науково-критичного, кано­нічного тексту «Люборацьких», який би максимально наближався до того тексту, що вийшов з-під пера таланови­того письменника (автограф роману втрачено).

Сам письменник визначив «Люборацькі» як «роман з життя правобіцького духовенства». За жанром твір дуже близький до сімейного роману-хроніки, хоч у багатьох міс­цях автор виходить за його межі. У романі на широкому суспільному фоні розгортається трагічна історія сім'ї поділь­ського священика Гервасія Люборацького, порушуються важливі питання освіти і виховання підростаючого поколін­ня. Якщо тема твору до певної міри була традиційною, то проблеми виховання молоді були злободенними. Револю­ційно-демократична публіцистика, засуджуючи реакційну систему виховання в старій школі, обстоювала демократичні принципи народної освіти, вказувала на необхідність під­готовки передових громадян, здатних очолити оновлення життя   в   країні.

У роботі над романом Свидницький ішов насамперед від особистих спостережень життя старосвітського подільського духовенства. Тут йому не треба було далеко шукати реаль­них прототипів своїх героїв, адже ж батько, мати, сестра, сам він належали до цього стану, і враження від життя в сім'ї, навчання у бурсі та семінарії назавжди закарбува­лися в пам'яті. Однак письменник не переносив сліпо на папір особисті спогади, не впав у автобіографічну крайність; відібравши найхарактерніше з дій і вчинків рідних, май­стерно узагальнивши типові риси життя й побуту попівства, навчання і виховання в духовних закладах та приватних пан­сіонах, він піднісся до вершин реалістичної типізації відо­мих йому суспільних явищ, створив проблемний роман на сучасну   тему.

У романі «Люборацькі» було поставлено важливі проб­леми народності, вільного національного розвитку, під­дано критиці — хай в окремих моментах і не до кінця послі­довній — колоніальну політику російського царизму. Слід зазначити, що проведення суспільне значимих, злободенних тенденцій витікало з самого розвитку теми твору, що показ родинних взаємин, навчання і виховання молоді розкри­вається в аспекті проблем народності і національних зма­гань. Адже ж історія руйнування і занепаду сім'ї сільського попа обумовлюється у романі цілим комплексом соціаль­но-економічних і національно-культурних факторів, що скла­лися на той час на всій Правобережній Україні.

Отець Гервасій — типовий образ старосвітського попа. Недалекий, малоосвічений, цей «духовний пастир» мало чим відрізнявся від селян. Він «високих наук і в очі не бачив, і чути про них не чував, і слухать навіть не любив»; здо­бувши освіту в дяків-бакалярів, він через деякий час став попом. І в житті, і в побуті старий панотець дотримувався патріархальних звичаїв, за що й подобався громаді. Однак економічна залежність від місцевого шляхтича Росолинського, прагнення не втратити — хай і мізерної — панської допо­моги, природне для попа бажання бачити своїх дітей «не мужиками» штовхають старого Люборацького на необду­мані кроки у вихованні дочки. Наслухавшись улесливих слів пана, він сам допоміг спотворити виховання Масі.