Діяльність діячів української культури в еміграції

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………..3

Діяльність діячів української культури в еміграції……………………………..4

Висновок…………………………………………………………………………..14

Список літератури………………………………………………………………..15

Вступ

Історія українського культурного процесу ХХ ст. характерна виникненням доволі чисельної еміграції. Ми майже нічого не знаємо про їх досягнення. Отже, надбання української діаспори ─ це тема, яка є доволі актуальною у сучасності. Українська культура почала розвиватися у різних країнах Європи, Американського та Австралійського континентів. Центрами української еміграції стали Прага.

Еміграційний процес почався відразу ж після занепаду УНР і продовжувався протягом наступних періодів. Щоб задовольнити свої духовні потреби й дати вихід творчим можливостям, українці за кордоном розгорнули бурхливу організаційну та культурно-освітню діяльність.

Протягом десятиліть у діаспорі нагромаджено значний духовно-культурний потенціал, створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і працюють багато видатних українських науковців, письменників, митців. Українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність завдяки потужній праці на ниві культури. Представники української інтелігенції будували школи, народні доми, “Просвіти”, читальні, церкви і церковні громади, засновували часописи, друкували книжки.

Саме за кордоном України була втілена в життя ідея незалежної української освіти та науки, що сприяло вихованню нових українських спеціалістів різних галузей із високим рівнем інтелекту та культури. Першою заснованою у діаспорі вищою школою став Український вільний університет у Відні.

Масова еміграція українців відбувалася переважно до Північної та Південної Америки, зокрема до США та Канади. Цей явище особливо поширилося серед жителів західних регіонів України, які на той час входили до складу Австро-Угорщини.

Перед Першою світовою війною (до 1914 року) із Західної України (за винятком Волині) виїхало 700—800 тисяч осіб.

Друга хвиля еміграції припала на міжвоєнний період. Кількість емігрантів раптово зменшилась через Велику депресію та безробіття у США та Канаді. У цей період близько 200 тисяч осіб виїхали на захід.

Третя хвиля еміграції пов'язана з Другою світовою війною та "переміщеними особами". Після закінчення війни на території Німеччини та Австрії перебувало близько 2,3 мільйона українців, серед яких переважали остарбайтери — люди з Радянської України, змушені до тяжкої праці в інших країнах. Приблизно 210 тисяч українців відмовилися повертатися додому та були відомі як "переміщені особи". Ця категорія включала багато людей із вищою освітою та інтелектуальною сферою: вчителів, інженерів, лікарів, юристів, вчених, духовних діячів (понад 2 тисячі), а також понад 200 тисяч студентів.

Необхідно відзначити, що інформація про кількість українців за кордоном є обмеженою, з різних джерел подаються різні цифри, тому цей аспект потребує детального уточнення. Еміграція з України тривала й у наступні роки. Наприклад, у 70-80-х роках багато громадян, включаючи дисидентів, було виселено з СРСР, вони переважно оселилися в країнах Північної Америки та Західної Європи^[1].

Після отримання Україною незалежності представники української діаспори отримали можливість співпрацювати зі своїми співвітчизниками з метою відродження культурних та наукових цінностей, а також вирішення актуальних проблем. У країнах, де проживає значна кількість українців, створено численні організації, що сприяють розвитку української спільноти, видана україномовна періодика, організовано українськомовні школи.