Розквіт Київської Русі (Х-ХІ ст.)

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету

Факультет підприємництва та інформаційних технологій

Кафедра економічної кібернетики та програмної інженерії

Розквіт Київської Русі (Х-ХІ ст.)

(індивідуальна науково-дослідницька робота)

Виконала:

студентка І курсу

спеціальності

економічна кібернетика

Архипова Катерина Валеріївна

Науковий керівник:

Добржанська  І. М.

Чернівці 2016

План

1. Вступ …………………………………………………………………………..3
2. Розділ 1. Володимир Великий, його внутрішня та зовнішня політика…....5
3. Розділ 2. Правління Ярослава Мудрого …………………………………….9
4. Розділ 3. Зміцнення міжнародних зв’язків Київської держави…………...12
5. Висновок…………………………………………………………………..…17
6. Список використаної літератури…………………………………...………19

Вступ

Київська Русь – одна з найбільших держав середньовічної Європи – утворилася в ІХ ст. внаслідок тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен. Її історичним ядром було Середнє Подніпров'я. Сучасники — арабські та візантійські автори — називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, який там проживав,— русичами. У зв'язку з тим, що центром цієї могутньої держави протягом кількох століть був Київ, в історичній літературі вона отримала назву Київська Русь.

Існування Київської Русі охоплює період із ІХ  по XIIІ ст. Політична форма цієї держави — ранньофеодальна монархія, територіальні кордони — від Балтики до Чорного моря,  від Закарпаття до Волги. Східні слов'яни, як і інші європейські народи, свого часу минули рабовласницьку стадію. Першою формою класового суспільства був феодалізм, становлення та розвиток якого нерозривно пов'язані з формуванням Давньоруської держави.

Об'єднання всіх східнослов'янських племен в єдиній державі сприяло їх суспільно-економічному, політичному й культурному розвитку, значно зміцнювало в боротьбі зі спільним ворогом. Військова сила Київської Русі стала щитом, на якому розбивалися численні орди кочових племен Степу, які просувалися до кордонів Візантії й нападники на країни Центральної Європи. Відповідно до визнання візантійського історика Микити Хоніята (кінець XII — початок XIII в.), саме Русь врятувала Візантію від навали половців.

Київська Русь належала до найбільших, найрозвиненіших економічно й політично держав Середньовіччя. На величезних територіях жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди, Великого Булгара й Ітилю. Могутньою, високорозвиненою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Народ Русі зводив  кам'яні храми й  дерев'яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди  великих і малих міст, будував тисячі верст захисних валів проти кочівників. …На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам'яток.

На міжнародній арені Староруська держава займала одне з чільних місць. Вона підтримувала широкі економічні, політичні та культурні зв'язки з багатьма країнами Сходу та Заходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські кагани. Протягом півтисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочівників.

Велике історичне значення мала Київська Русь й для багатьох неслов'янських народів. Передові досягнення Русі у галузі громадського, економічного і культурного розвитку ставали надбанням литви, естів, карелів, села, мери, муроми, мордви, тюркських кочових племен південних руських степів. Частина народів етнічно і політична консолідувалася у складі Давньоруської держави.