Реферування Нагорна Л. П. Історична пам’ять: теорії, дискурси, рефлексії

Анотація. В цій монографії автор розглядає феномен історичної пам'яті, його місце і роль в системі суспільних цінностей, а також механізми актуалізації минулого у пізнавальному процесі і в ідентифікаційних практиках. Увага фокусується на генезисі теорій колективної пам'яті на різних історичних етапах і в різних галузях наукового знання, особливостях сучасних стратегій пам'яті, співвідношенні історії й мнемоісторії, зіткненні традиційних та інноваційних дискурсів в осмисленні зв’язку між минулим, сучасним і майбутнім.

Зміст. Ця монографія побудована за проблемно-тематичним принципом та складається зі вступу, чотирьох розділів та післямови. У першому розділі розповідається про концепт “історичної пам’яті”, її суспільну роль, дискурсивну складову в осмисленні історичної пам’яті та про простір пам’яті як сферу метафоричного моделювання, зупиняється на аналізі основних функцій історичної пам’яті. Другий розділ стосується теми еволюції теорій та формування простору пам’яті, адже саме тут авторка наголошує, осягнути сутність феномена історичної пам’яті неможливо без занурення в її складну концептуалізацію. Авторка робить глибокий екскурс в історію, щоб простежити етапи розвитку наукових уявлень про колективну пам’ять від Симоніда до Віко і надалі від Гальбвакса до сучасності. Висвітлюється розвиток наукових уявлень про колективну пам’ять, а також вітчизняні стереотипи. У третьому розділі авторка досліджує проблеми, що склалися між історією і пам’яттю, охарактеризовує міф як позараціональну символічну систему, а ще ідеологію і пам’ять. У четвертому розділі розглядаються проблеми історичної свідомості, історичної компетентності й національної ідентичності, а також культури та етики історичної пам’яті.

Вступ. В сфері історії, і в царині пам’яті завжди є місце “поворотам” і несподіванкам. Історія, закладаючи образ події  в суспільну пам’ять, може зумовлювати його неповну достовірність або й цілковиту неадекватність. Так само і пам’ять, справляючи зворотний вплив на  історіографічний  процес,  здатна  створювати  проблеми  оціночного  незбігу. Якщо процес дослідження минулого й історієписанняпе ребуває у сфері раціонального, то простір  історичної пам’яті - це здебільшого сфера уяви. Історична пам’ять - надзвичайно складний феномен суспільної свідомості, що входить як у сферу суспільної психології, так і в царину ідеології.

Осмислення історичної пам’яті відбувається в межах різних наук і в залежності від цього набуває характерного теоретичного забарвлення. В контексті історичних досліджень існує чітке усвідомлення порядку, який існує між минулим, сучасним і майбутнім. Причому історична пам’ять встановлює не лише причинний зв’язок від минулого до майбутнього через сучасне, але й впливає на оціночні характеристики минувшини, і на ретроспективне бачення нашого сьогодення. Історична пам’ять “генетично” запрограмована на оцінку. Для неї властиві пригадування й відтворення, а також своєрідний рефлекс сприйняття чи несприйняття, схвалення чи осуду. Тому кожний історичний факт стає об’єктом прискіпливого аналізу.

Таким чином, основна ідея даної публікації - це прагнення дослідити рівень теоретичного осмислення поняття історичної пам’яті, розглянути феномен історичної пам’яті в історико-науковому контексті, включаючи дослідження європейських та вітчизняних вчених.

Головна мета монографії полягає в тому, щоб розглянути міждисциплінарний науковий напрямок, який спеціально досліджує сферу пам’яті. Він вливається в загальний потік культурологічних наук, але зберігає відносну автономію і має свою предметну сферу. Проте обговорювана тенденція залишається у складному й не до кінця з’ясованому взаємозв’язку із системою історичних наук.