Розвиток театрального і кіномистецтва України в 50-60-х роках ХХ ст

Тема: Розвиток театрального і кіномистецтва України в 50-60-х роках ХХ ст.

ЗМІСТ

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП.

РОЗІДЛ 1 Українські театри та напрями їх діяльності у період «відлиги». 

1. Реорганізація професійних театрів (театрального мистецтва) України напочатку 50-х рр. ХХ ст..
2. Ідейна регламентація в театральному житті України.
3. Сценічно-репертуарна проблема:  утвердження соціалістичного реалізму.
4. Західноукраїнське театральне мистецтво в добу хрущовської «відлиги»: суспільно-політичний аспект.

РОЗДІЛ 2. Розвиток українського театрального мистецтва в контексті культуротворчих процесів 60-х рр..

2.1. Український театр періоду «застою»: соціально-політичні та мистецькі контексти.

2.2. Художники українського театру: образні пошуки у часовому контексті.

РОЗДІЛ 3. Розвиток українського кіномистецтва.

1. Кіностудії УРСР в період хрущовської «відлиги».
2. Діяльність української «школи поетичного кіно» в умовах політичних реалій 1960-х рр.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВИСНОВКИ

ВСТУП

Сьогодні в нашому суспільстві спостерігається процес зміни системи історичних поглядів. Історики поступово відходять від формаційного підходу до вивчення історії, лідируючі позиції останнім часом займає цивілізаційний підхід. У зв’язку з цим змінюється вся структура історичного знання, більша увага приділяється проблемам розвитку культури, проблемам взаємовідносин культури і суспільства, культури і влади, типу державного пристрою. Поява нових точок зору, зміна ставлення до культури у бік підвищення інтересу

до неї, народжують нові підходи, які ще й досі не знайшли віддзеркалення в літературі.

Театр у всі часи був великою цінністю, яка мала надзвичайне моральне, культурне і громадське значення. Важливість дослідження історії театру кінця 40-50-х рр. ХХ ст. на Миколаївщині пов’язана з наступними моментами. По-перше, інтерес до означеного періоду обумовлений його змінами - руйнуванням минулого порядку,  пошуком можливих альтернатив і зіткненням старих і нових цінностей.  По-друге, театр виступає індикатором, який розкриває основні тенденції духовного життя суспільства. Такі специфічні характеристики театрального мистецтва, як рухливість і колективність творчості, дозволяють виявити зв'язок театру з поточними тенденціями соціокультурного життя.

Стан із вивченням питань розвитку культури, стосунки культури і влади в даний час призвели до необхідності поглибленого дослідження проблеми, позначеної в темі дипломної роботи.

У 1990-х рр. активізувалося вивчення історії українського театру мистецтвознавцями, які зосередили свою увагу, головним чином, на розвиткові театрального мистецтва 1920-1930-х рр. У дослідженнях О.Безгіна, В.Гайдабури, Н.Корнієнко, Р.Леоненка, Р.Пилипчука, Н.Чечель та ін. [1-7] театр розглядається як мистецьке явище; відображаються мистецькі

пошуки нових форм театральних діячів і театральних колективів, розглядаються окремі питання державної політики в галузі театрального мистецтва. У цих дослідженнях становлення та діяльність державної системи керівництва театральним мистецтвом в Україні розглядається побіжно.

Отже, як свідчить аналіз історіографії, ще й досі комплексно не розглядалась проблема державної політики в галузі театрального мистецтва в Україні даного періоду.  

Завдання– зробити аналіз взаємовідносин держави і українського театру у часовому відрізку (1950-1960 рр.) і надати об’єктивну оцінку процесам, що відбулися. Питання ролі й місця театру в історії країни, тенденції розвитку духовної сфери, методи впливу органів влади на підвідомчі заклади, тобто проблеми, при дослідженні яких у радянський період виявлялася ідеологічна заданість, або звертання до них було небажаним.