Валентність дієслів в українській поетиці

Омельченко Анна

ВАЛЕНТНІСТЬ ДІЄСЛІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕТИЦІ

У статті розглянуто проблему визначення питання валентності у сучасній лінгвістиці. Здійснено спробу виділення груп дієслівних предикатів залежно від їхньої валентності. Проаналізовано семантичні валентності дієслова в українській мові.

Ключові слова: валентність, дієслово, предикат, речення, мовознавство.

Постановка проблеми. Всебічне вивчення речення як основної одиниці мови і мовлення є важливим завданням сучасного мовознавства. Значну роль у вирішенні цього питання відіграє теорія валентності, яка на сьогодні є однією з найактуальніших напрямів дослідження в лінгвістиці.

Валентність належить до найскладніших граматичних категорій, вона є однією з головних проблем теоретичної морфології й синтаксису, оскільки орієнтована на загальну теоретичну проблематику та має безпосередній стосунок до актуальних питань сучасної науки про мову. Зацікавлення категорією валентності зумовлене бажанням учених тлумачити мову як ієрархічно організоване єдине ціле, складниками якого є підпорядковані йому підсистеми. На сучасному етапі розвитку мовознавчої науки теорія валентності зайняла одне з основних місць у методиці лінгвістичних досліджень. До головних носіїв валентності в структурі речення належать дієслова, тому закономірно, що увагу науковців привертають саме питання валентності дієслів як частини мови, якій властиві найскладніші та найрізноманітніші сполучувальні можливості.

Об’єктом даної роботи є дієслова в збірці віршів Сергія Жадана.

Предмет аналізу становить семантичні особливості дієслів, дібраних з текстів поезій.

Мета статті – з’ясувати основні типи семантичної валентності дієслівних предикатів української мови.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. Визначити поняття «валентність» і навести теоретичні відомості;
2. З’ясувати основні типи семантичних валентностей;
3. Систематизувати семантичні валентності дієслівних предикатів української мови.

Французький вчений Л. Теньєр уперше у  мовознавстві обґрунтував поняття валентності. Він вважав, що «валентність – це здатність дієслова сполучатися з певною кількістю актантів – діючих членів – та сирконстантів – обставинних членів речення – при побудові висловлювання». Лінгвіст кількісно аналізував валентність слів і поділяв їх на чотири групи залежно від кількості «обов’язкових партнерів» : дієслова з нульовою валентністю; одновалентні; двовалентні і тривалентні [6 c.265]. Недоліком цієї теорії є те, що вона майже не висвітлює семантичну позицію речення.  

І. Вихованець валентність називає семантико-синтаксичною категорією дієслова і взагалі ознакових слів, що проявляється в заповнені відповідної кожному слову кількості залежних семантичних позицій [1, c.107].

О. Лосєв мовну валентність визначав як «здатність мовного елемента отримувати певне значення (функцію) зі своїм контекстом, чи це окремий звук,  чи об’єднання морфем у цілісну лексему, чи в окреме слово; чи то об’єднання слів у ціле словосполучення, в граматичне речення, чи одиниці ще складніших зв’язків» [4, c.403-407]

На думку А. Загнітка, валентність – це міжрівнева граматична дієслівна категорія, статус і категорійні значення якої об’єктивуються насамперед у реченнєвій парадигмі, що залежить від семантичної структури лексем [2, c. 268].

Н. Івницька подає валентність як уміщену в лексичному значення слова синтаксичну потенцію, тобто здатність приєднувати до себе категорійно окреслене повнозначне слово [3, c. 49-51].

Узагальнюючи вищезгадані визначення, робимо висновок, що дієслово «прогнозує» кількість залежних від нього компонентів, тобто згідно зі своєю семантичною валентністю формує кількість предметних компонентів і їх значення.