Неоромантизм в українській літературі

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

Неоромантизм в українській літературі           

Реферат

студентки четвертого курсу

спеціальності: українська мова і

література

Київ – 2018

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НЕОРОМАНТИЗМУ

РОЗДІЛ 2. ЯСКРАВІ ПРЕДСТАВНИКИ УКРАЇНСЬКОГО НЕОРОМАНТИЗМУ

2.1 Неоромантичні тенденції у творах Ольги Кобилянської

2.2 Леся Українка як теоретик неоромантизму

2.3 Неоромантичний характер творчості Юрія Яновського

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Романтизм — могутній напрям в історії світової літератури. Разом із сентименталізмом романтизм був перехідною стадією від класицизму до реалізму, який остаточно утвердився в другій половині XIX ст. Перехід від класичного реалізму до модернізму на межі XIX і XX ст. певною мірою відродив романтичні тенденції в літературі — з'явився неоромантизм.

Розвиваючись у силовому полі поневоленої, бездержавної нації, українська література мала органічне історико-ідеологічне, філософське підґрунтя для активного вияву саме романтичного типу творчості впродовж усього XX ст. Це сприяло тому, що на загальному тлі світового художнього контексту вона залишила специфічно національні метаморфози романтизму, які літературознавство характеризує як «неоромантизм», «революційну романтику», «романтичний пафос соціалістичного реалізму, романтичну стильову течію» тощо. Ці новітні моделі романтизму, більше чи менше окреслені й самодостатні, повсякчас в українській літературі XX ст. виконували дуже різні, часом протилежні, хоч завжди симптоматичні, функції. Український модернізм і почався з активізації в художній свідомості романтичного як перетворювального, виражального начала, що зумовлювалося насамперед іншим естетико-гносеологічним орієнтуванням, спрямованим на нову інтерпретацію довколишнього світу. У ній домінує нова концепція людини як синтезованої єдності біологічного, метафізичного й соціального начал, нове, не споглядальне, а дійове співіснування ідеалу й дійсності, універсалізму й національного міфу.

Зарубіжні й українські дослідники нового типу авторської свідомості стверджують, що неоромантизм, який виник у західноєвропейській літературі передусім в англійському письменстві (чи не перші його вияви зафіксовані в творчості Роберта Стівенсона, Джозефа Конрада, Джона Мейсфілда та ін.),  – неоднозначне та суперечливе ідейно-естетичне явище, яке розглядають як реакцію на позитивізм і натуралізм. Німецькі та австрійські митці слова синтезували в ньому засоби і принципи символізму (Стефан Георґе, Райнер Марія Рільке, Гуго фон Гофманнсталь), французькі, чітко відмежовуючись від символістської моделі мислення, включали до неоромантичних координат і пізніх романтиків (скажімо, драматурга Едмона Ростана, прозаїка Філіпа Вільє де Ліль-Адана).

Ідейно-естетичне явище вже більше століття простежується в літературних процесах багатьох народів і репрезентувало себе як глибокий, поліаспектний феномен мистецько-культурного поступу людства. Із такої мінливої зміни контекстів висвітлення неоромантизм постає як багатогранна  інтелектуальна опозиція, духовний бунт проти тотальності модерну на зламі ХІХ-ХХ століть, і водночас його неодмінна складова [10, с. 48].

Проблема походження та інтерпретації неоромантизму як художнього явища перебуває в дискусійному просторі. Традиційно неоромантизм визначають як відродження художніх традицій європейського і північноамериканського романтизму. Неоромантизм передбачав оригінальну модифікацію романтичного типу творчості з характерним інтересом до духовного життя особистості, поясненням її специфічної поведінки втручанням надприродних сил. У літературознавстві тлумачення цього поняття неоднозначні. Термін «неоромантизм» вживається у значенні умовної назви естетичних тенденцій, що виникли в літературі на межі ХІХ – ХХ століть. Такий підхід зумовлений тим, що неоромантизм використовує прийоми символізму (загадковість, недомовленість), футуристичні звукові ефекти, урбаністичні пейзажі, елементи імажинізму, експресіонізму, необароко [8, с. 142].