Тіньова економіка

Термін тіньова економіка походить від англ. Black economy, Ghost economy, Shadow economy[1].

Під  тіньовою  економікою  розуміють  усю сукупність економічної діяльності, що не врахована офіційною статистикою, і  не включена у валовий національний продукт країни [2].

Тінізація економічних відносин є однією з найбільш істотних перешкод щодо забезпечення стійкого економічного розвитку, підвищення добробуту, рівня і якості життя населення та зміцнення національної безпеки держави. Проблема тінізації існує у всіх без винятку країнах світу [3].

На даний момент, згідно з розрахунками, частка тіньової економіки в українському ВВП є найвищою в Європі - на рівні 46,8% від офіційного показника ВВП. Разом з Україною трійку європейських лідерів з рівня тінізації складають Білорусь (43,3%) та Молдова (44,3%), на четвертому місці йде Росія (40,6%) [1].

Поширення тіньової економіки в Україні відбулося на базі руйнації діючих розподільних відносин і побудови нових, які істотно порушили уставлений баланс інтересів суб'єктів економіки, паритетність розвитку окремих її сфер, мотивацію ефективного господарювання [6].

Економісти ж виділяють три сфери тіньової економіки:

• неофіційна економіка – легальні види економічної діяльності, у рамках яких має місце не фіксоване офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховання цієї діяльності від податків;
• фіктивна економіка – хабарництво, приписки, спекулятивні угоди й інші види шахрайства, зв'язані з одержанням і передачею грошей;
• підпільна економіка – усі заборонені законом види економічної діяльності.

Тіньова економіка існує майже в усіх сферах соціально-економічних відносин: від дрібного підприємництва до великих корпорацій або навіть центральні органи влади.

Основні приклади  тіньової економіки: нелегальна заробітна плата,  чи виплата з/п не по трудовому договору, а по цивільно-правовій угоді; готівкові операції, що не обліковуються; приховування доходів та/або перебільшення видатків; хабари; “відкати”; підпільне виробництво; шахрайство; незаконні ринки збуту.

 Існують різні класифікації причин тонізації економіки. Я приведу декілька з них.

Перша класифікація – поділ на 4 основні групи:

• соціально-економічні – низький рівень доходів, соціальна несправедливість, нерівномірність доходів, недосконалість податкової системи країни, надмірний податковий тягар, не чіткість податкових механізмів, економічна мотивація ухилення від сплати податків;
• політичні – політична нестабільність , бюрократія та паперова тяганина, корупція, низький рівень зарплати серед держслужбовців, недостатньо жорстка відповідальність за скоєння злочинів економічного характеру;
• правові – прогалини в законодавстві, незначна відповідальність за скоєння як дрібних правопорушень так і економічних злочинів, ухилення від сплати податків;
• морально-етичні – сприйняття тінізації економіки, як буденного, нормального явища [3].

Інша класифікація найістотніших чинників тінізації національної економіки, основана на несприятливості інституційного середовища ведення бізнесу:

1) суперечливість та дублювання законодавчої та нормативно-розпорядчої бази

2) недієвість організаційно-інституціональних механізмів антикорупційного

законодавства.

3) неефективність функціонування судової та правоохоронної системи.