Реалiзацiя кластерного пiдходу в державнiй iнновацiйно-iнвестицiйнiй полiтицi

Міністерство освіти і науки України

Вищий державний навчальний заклад

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

АНОТАЦІЯ

До статті «РЕАЛІЗАЦІЯ КЛАСТЕРНОГО ПІДХОДУ В ДЕРЖАВНІЙ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНІЙ ПОЛІТИЦІ»

Виконала:

Студентка групи ФБС(ст)-21

Зіник Юлія

Перевірила:

Кропельницька С.О.

Івано-Франківськ

2018

У статті узагальнено теоретичні підходи до кластеризації економіки та проаналізовано досвід високорозвинених країн щодо державної підтримки кластерних утворень. Запропоновано напрями реалізації кластерного підходу в державній інноваційно-інвестиційній політиці.

В інноваційно активному глобалізованому світі можливості традиційних підходів до реалізації ефективної інноваційно-інвестиційної політики вичерпані. На зміну їм формується унікальний за своїми потенційними можливостями кластерний підхід, застосування якого дозволило забезпечити інноваційно-інвестиційний розвиток та розбудову високотехнологічної економіки як в країнах Європейського Союзу, так і в Нових індустріальних країнах. Натомість в Україні, за відсутності державної підтримки, процеси кластеризації не набули поширення, що може призвести до подальшого нарощування її технологічного відставання від країн, що успішно реалізують кластерний підхід.

Державна інноваційно-інвестиційна політика включає комплекс державно-управлінських рішень, спрямованих на стимулювання інноваційного розвитку шляхом належного інвестиційного забезпечення та передбачає впровадження таких регуляторних важелів: – інноваційно-інвестиційні стратегії, державні цільові, науково-технічні програми; – державні преференції (податкові, митні, фінансові пільги інноваційно активним підприємствам); – державні замовлення на інноваційну продукцію; – розвиток венчурного підприємництва; – інформаційно-методичне забезпечення всіх стадій інноваційного процесу; – посилення зв’язків наука-виробництво, розбудова дослідницьких університетів; – прогнозування інвестиційних ресурсів, науково-технічної діяльності, технологічного розвитку; – створення технопарків, технополісів, промислових парків, інноваційних центрів; – стимулювання інноваційних кластерів .

Мета статті – узагальнення теоретичних підходів та розробка напрямів реалізації кластерного підходу в державній інноваційно-інвестиційній політиці. Виклад основного матеріалу. Кластерний підхід в інноваційному розвитку сформувався на початку ХХІ століття у високорозвинених країнах. Його методологічною основою стала кластерна теорія регіонального промислового розвитку. Виходячи з моделі діаманта Портера, кластери являють собою географічно взаємопов’язані угрупування підприємств та установ відповідної території (регіону) [4]. В основу моделі покладено механізм кооперації та спеціалізації, який дозволяє підвищити конкурентоспроможність промисловості. Основними перевагами застосування кластерної моделі промислового розвитку стали: 1) гнучке пристосування до змін зовнішнього середовища; 2) ефективний розподіл доходів і витрат, залучення інвестицій; 3) сприятливі умови для впровадження інновацій, високий рівень зв’язків науки і виробництва; 4) обмеженість зовнішнього втручання в діяльність кластера, в межах якого створюється значна кількість робочих місць і висока додана вартість; 5) синергетичний ефект. Таким чином, у 1980-ті роки було виявлено ключовий принцип кластерного підходу – тісний взаємозв’язок виробничих фірм та наукового середовища. Виникнення кластерів відбувається шляхом передачі продукції з високою доданою вартістю від фірм-новаторів до фірм-суміжників за допомогою технологічного ланцюжка і є передумовою динамічного розвитку економіки країни та підвищення її конкурентоспроможності фірм на зовнішньому ринку. Бачення перспектив розвитку кластерного підходу з боку державних управлінців зумовило подальше нарощування виробництва та продукування інновацій у рамках кластерних утворень. Сьогодні роль держави в стимулюванні інноваційно-інвестиційного розвитку на основі кластерного підходу полягає, насамперед, в організації взаємовідносин бізнесу і науки у виробничій, економічній та фінансовій сфері. Основні вигоди таких взаємовідносин полягають у наступному: – суб‘єкти господарської діяльності розширюють можливості впровадження новітніх технологій, доведення їх до комерційного використання та налагодження масового виробництва інноваційного продукту; – суб’єкти фінансового сектору шляхом кредитування у високотехнологічні напрями діяльності підвищують прибутковість, зростає місткість фінансового ринку; – суб’єкти інноваційної діяльності отримують можливості до впровадження повного інноваційно-інвестиційного циклу – від зародження ідеї, фундаментальних і прикладних досліджень до масового виробництва і реалізації інноваційного продукту. Найбільш позитивний досвід у формуванні інноваційних кластерів мають країни ЄС. Сьогодні в Європейському Союзі країни провадять стимулюючу політику розвитку інноваційних кластерів, яка полягає у створенні сприятливих умов за допомогою ефективної податкової, бюджетної, кредитної, митної політики, розбудови науково-дослідних центрів, дослідницьких університетів, транспортної, енергетичної інфраструктури тощо. І хоча механізми та моделі державного стимулювання інноваційного розвитку в країнах ЄС дещо відрізняються, спільними для країн ЄС-8 є такі інструменти підтримки інноваційних кластерів: – пряме фінансування (субсидії, безпроцентні позики), які сягають 50% витрат на створення нової продукції та технологій; – зниження податкового навантаження; – пільгове оподаткування науково-дослідних установ та університетів; – високий рівень законодавчого забезпечення інтелектуальної власності та авторських прав; – надання цільових дотацій на науково-дослідні роботи; – зниження державного мита для індивідуальних винахідників та надання їм податкових пільг. Пріоритетним напрямом державної політики інноваційного розвитку країн ЄС є реалізація державних кластерних програм, які за даними ОЕСР фінансуються переважно за рахунок національних бюджетів (63 %), а частка бізнесу у фінансуванні складає лише 7 відсотків [8]. На національному рівні супроводження кластерних програм здійснює Європейська комісія, Європейський кластерний альянс, Європейська група з кластерної політики, основними задачами яких є реалізація кластерних проектів за фінансової підтримки ЄС. Загалом основні переваги кластеризації наступні: 1. Кластери підвищують продуктивність підприємств шляхом: а) кращого доступу до робочої сили та постачальників; б) доступу до спеціалізованої інформації; в) доповнюваності продуктів, які внаслідок цього стають привабливішими для споживачів; г) доступу до інституцій та суспільних товарів; д) кращої мотивації керівників; е) посилення зв’язків між продукуванням інновацій та їх впровадженням у виробництво. 2. Кластери збільшують темпи інновацій і визначають їх напрямок, що дозволяє створити фундамент для майбутнього економічного зростання; 3. Кластери стимулюють створення нових підприємств за рахунок таких чинників: а) помітніші ніші для нових підприємств; б) наявні необхідна сировина, комплектуючі частини та робоча сила; в) можливості венчурного підприємництва [9, с. 26–27]. Серед усіх переваг кластерного підходу, найбільш важливим є доступ до інновацій, знань, та «ноу-хау». В економіці на основі знань, яка визначається наукомісткими традиційними галузями та галузями, що виникають, – компанії шукають свою основну конкурентну перевагу в ідеях і талановитих кадрах, якої вимагає географічна близькість до кваліфікованих колег, найкращих постачальників, висококваліфікованих людських ресурсів, досліджень та інструментів розвитку, а також лідерів галузі. Спеціальні знання галузі та «ноу-хау» акумулюються та розповсюджуються через підприємницькі сфери та інноваційні компанії. Кластерний підхід швидше дає компаніям інформацію про переваги в технологіях та зміни у вигодах покупців та споживачів. Мережева структура кластера включає галузеві виробничі підприємства, постачальників, сервісні центри, фінансові установи, фінансових посередників, торговельно-збутові організації, консалтингові фірми, науково-дослідні центри, НДІ та наукові відділи (лабораторії) дослідницьких університетів. На думку вітчизняних та зарубіжних вчених в Україні перспективним є формування наступних кластерних груп [10]: – пошиття одягу і взуття: модельні та дизайнерські студії; виробництво тканин, фурнітури і компонентів (ґудзики, нитки, 50 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету голки, підошви тощо); пошиття одягу і взуття; сервіс і обслуговування швейного обладнання; – глибокої переробки зерна: наукові центри біотехнологій; зерновий елеватор; помольні і сиропні виробництва; біотехнологічні потужності з виробництва лізину і лимонної кислоти; склади готової продукції; – деревообробних кластерів: дизайнерські студії та конструкторські установи; первинну переробку деревини; потужності з виробництва деревних виробів; потужності з подрібнення технічної деревини в щепу; потужності з виробництва деревних плит; потужності з виробництва деревних пелет та брикетів; – з виробництва телевізорів, комп’ютерної і побутової техніки: науково-конструкторські заклади; виробництво комплектуючих; збиральні виробництва; – сільськогосподарського машинобудування: науково-конструкторські заклади; виробництво комплектуючих; збиральні виробництва; – автомобільних кластерів: конструкторські заклади; виробни-цтво комплектуючих; автоскладальні потужності; – кластерів світлотехніки: науково-конструкторські заклади; виробництво компонентів і комплектуючих; збиральні виробництва; – з виробництва гірничошахтного і підйомно-транспортного обладнання: науково-конструкторські заклади; виробництво комплектуючих; збиральні виробництва; – ВПК, авіа- і ракетобудування: проектно-конструкторські установи; виробників комплектуючих і готових виробів; випробувальні та сервісні центри. Кластери виконують роль фіксованих точок внутрішнього розвитку ринку і бази до інноваційного розвитку в міжнародній інноваційній діяльності країни. Висока конкурентоспроможність країни, тримається на сильних позиціях окремих кластерів, без яких країна втрачає свої економічні позиції на світовому ринку. Висновки і пропозиції. З метою реалізації кластерного підходу в державній інноваційно-інвестиційній політиці необхідно застосовувати такі інструменти підтримки інноваційних кластерів: – надання субсидій, безпроцентних інвестиційних кредитів на створення нової продукції та технологій; – зниження податкового навантаження на кластерні підприємства шляхом звільнення від оподаткування податком на прибуток підприємств, які інвестують в інновації, та виключення витрат на НДДКР з бази оподаткування; – надання цільових дотацій на науково-дослідні роботи; – формування механізму державного замовлення на інноваційну продукцію, що випускається в межах кластерів; – запровадження державних кластерних програм, що включатимуть заходи зі стимулювання міжнародного кластерного співробітництва, прогнозної оцінки ефективності кластерних утворень, фінансування інноваційної діяльності, підтримки нових кластерних галузей, координації взаємодії між потенційними учасниками кластеру. Першочерговим завданням реалізації інноваційно-інвестиційної політики є розбудова інноваційно-виробничих кластерів у агропромисловій і харчовій галузі, деревообробній, текстильній промисловості, військово-промисловому комплексі, авіа-, ракетобудування. Державна інноваційно-інвестиційна політика України має реалізовуватись за імперативу випереджаючого зростання високотехнологічного виробництва з концентрацією інвестиційних ресурсів на пріоритетних напрямах інноваційного розвитку на основі кластерного підходу. Література: 1. Олешко А. А. Державне регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку України / А. А. Олешко // Формування ринкових відносин в Україні. – 2012. – № 10. – С. 39-42. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/frvu_2012_10_10 2. Markuzen A. Sticky Places in Slippery Space: A Typology of Industrial Districts / Economic Geography. – July 1996. – Vol. 72, Issue 3.– P. 293-313. 3. Мигранян А. А. Теоретические аспекты формирования конкурентоспособных кластеров в странах с переходной экономикой [Электронный ресурс] / А. А. Мигранян // Вестник КРСУ. – 2002. – № 3. – Режим доступа: http://www.krsu.edu.kg/ vestnik/2002/v3/a15.html. 4. Портер М. Стратегія конкуренції: Методика аналізу галузей і діяльності конкурентів / Пер. с англ. – К.: Основи, 1997. – 390 с. 5. Соколенко С. И. Производственные системы глобализации: сети, альянсы, партнерства, кластеры / С. И. Соколенко. – К. : Колос, 2002. – 546 с. 6. Тищенко О. П. Кластерний підхід до управління регіональним економічним розвитком і перспективи його впровадження в Україні / О. П. Тищенко // Бізнес Інформ. – 2013. – № 2. – С. 25–30. 7. Цихан Т. В. Кластерная теория экономического развития / Т. В. Цихан // Теория и практика управления. – 2003. – № 5. – C. 18–27. 8. Innovative clusters. Drivers of national innovation systems / OECD, National Institute of Standards and Technology – 2001. – 419 p. – https://www.nist.gov/sites/default/files/documents/public_affairs/ releases/spi-the-plastics-industry-trade-association-attachment.pdf 9. Канигін Ю. М. Управління інноваційним розвитком України в умовах зовнішньоекономічної інтеграції [наукове видання] / Ю. М. Канигін, Г. І. Калитич, А. А. Олешко. – К.: Університет сучасних знань. – 34 с. 10.План модернізації України: від кризи до економічного зростання [Електронний ресурс] / Федерація роботодавців України, 2015. – Режим доступу: http://ukraine-modernization-plan.changeua.com/