Регулювання зайнятостi як реалiзацiя соцiальноi полiтики держави

Демедюк О.М.

Науковий керівник – к. е. н., доц. Тревого О.І.

РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ  ЯК РЕАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Безробіття є невід’ємною складовою ринкової економіки, одним із негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії його головного закону – попиту і пропозиції. Усі країни світу прикладають багато зусиль для подолання даного явища, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Тому забезпечення зайнятості є центральною соціальною проблемою сучасного суспільства. Причиною такого розповсюдженого явища як безробіття є неефективність використання робочої сили у минулому і відсутність економічних умов, які б дали змогу людям застосовувати свої навички у продуктивній роботі за пристойну плату. Саме тому це явище являється як економічною, так і соціальною проблемою. Безробіття у нашій країні набуло масового характеру і складає реальну загрозу для державного та суспільного благополуччя[1].

Аналізуючи рівень безробіття за 2017 рік, найбільший відсоток безробітних є в Луганській(17,8%) та Донецькій(15%) областях, що пояснюється воєнним становищем на Сході України. Найменша кількість безробітних нараховується в Київській(6,5%) і Харківській(6,3%) областях, що пов’язано з добре розвиненою сферою промисловості  та комфортними умовами навчання і проживання для працездатного населення. Зростання рівня безробіття продиктоване економічною кризою, як наслідок проблема міграції населення є неминучою[2].

На сьогоднішній день, на жаль, наша держава відома у світі як джерело  постачання дешевої робочої сили. Вимушена трудова міграція українців є  характерна для регіонів Західної України. Для подолання негативних наслідків трудової міграції, держава повинна приділити особливу увагу регулюванню зайнятості та соціальному захисту економічно активного населення. Все це можливо тільки за умов політичної та економічної стабільності в нашій державі, зокрема,  створення сприятливого інвестиційного клімату дозволить суб’єктам господарювання, користуючись дешевим кредитом та пільговим оподаткуванням, впровадити та зберегти ефективні робочі місця, організувати професійну підготовку, профорієнтацію кадрів, стимулювати якісні зміни трудового потенціалу. За належної ринкової мотивації це дозволить не лише підтримувати та розвивати життєво необхідні гарантії зайнятості, а й знижувати рівень безробіття[3].

Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, зменшується ВНП, бюджет втрачає платників податків, а підприємство – персонал. Зростає ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних, кількості психічних захворювань, посилюється соціальна диференціація та загострюється криміногенна ситуація, знижується трудова активність та життєвий рівень населення. Створення в Україні цивілізованого ринку праці, який би дозволяв громадянину оперативно знайти необхідну роботу з умовами праці, що відповідають вимогам безпеки й гігієни, з гідною заробітною платою, а роботодавцю – працівників необхідної кваліфікації, можливе тільки за наявності ефективної системи працевлаштування[1].

Поширеною причиною безробіття є вибір професії, яка вже неактуальна для ринку праці. Як результат, в Україні існує надлишок спеціалістів одних професій та дефіцит інших. Вирішенням цієї проблеми може стати отримання додаткової освіти та перекваліфікація тимчасово безробітних. А також оновлення програм вищої та середньої освіти. При виборі професії необхідно звертати увагу не тільки на існуючий обсяг вакансій, але й на динаміку: тенденції до скорочення попиту на робітників певної спеціальності може вказувати на втрату її актуальності. Сьогодні найменше шансів отримати роботу мають управлінці, а найбільше — спеціалісти сектору переробної промисловості. Традиційно велика кількість вакансій менеджерів з продажу та продавців-консультантів , а кількість вакансій у фінансовому секторі зросла більш ніж на 110 %[4].