Роль Африки у стратегii Китаю на Африкансткому континентi

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЇ КИТАЮ У АФРИЦІ

1.1 Цілі та методологічні засади дослідження

1.2 Визначення застосованих теорій стратегії Китаю в Африці

1.3 Історичний огляд відносин між Африкою та Китаєм

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ АФРИКИ У СТРАТЕГІЇ КИТАЮ НА АФРИКАНСЬКОМУ КОНТИНЕНТІ

2.1 Розуміння ролі Африки у стратегії Китаю

2.2 Сфери сучасних африкансько-китайських відносин

2.3 Оцінка  ймовірних  двосторонніх  здобутків  та  напрямки  посилення китайсько-африканських відносин

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний розвиток геополітичних процесів характеризується сталою тенденцією до зміни суспільно-політичного цивілізаційного устрою Світу. Рівень розвитку багатьох країн призвів до формування нових центрів впливу на глобальні політичні процеси. Економічний розвиток багатьох країн супроводжувався їх політичною самореалізацією на світовій арені. Однією із таких країн є Китай, який після трансформації двох полярного світу в одно полярний та перетворення США в геополітичного гегемона, тривалий час розвивався залишаючись закритим для світової економіки. Однак на зламі ХХ-ХХІ ст. Китай відкриває власні ринки та проводить політику експансії власних товарів до інших країн, економічне зростання підкріплюється боротьбою за політичне домінуванням в Східно-Азійському регіоні. Досить швидко Китай зміг трансформувати економічну ефективність в політичний вплив на регіональні та навіть на глобальні процеси. Починається етап становлення Китаю як одного зі світових лідерів в сфері міжнародної економічної політики, політики в сфері безпеки та соціально-гуманітарній сфері.

Відбувається не стрімка але стабільна за темпами і перевірена за обсягами інвестування експансія китайського політичного впливу на сусідні країни. Згодом, політична складова зовнішньої стратегії розвитку Китаю в умовах мінливості геополітичного становища в світі перетворюється на головний інструмент просування економічної експансії та політики «м’якої колонізації» нових країн. Китай одночасно використовує внутрішні ресурси слабкіших за себе економік з метою поширення власної продукції через купівельну спроможність місцевого населення та експорту сировини з таких країн. Зовнішня політика Китаю починає носити сировинний характер, і в цьому контексті Китай звертає увагу на Африканський континент. Логіка політичного керівництва Китаю цілком очевидна: відсутність жорсткої конкуренції за ринки африканських країн при наявності усталеної, але нещільної конкуренції за сировинні ресурси Африки між країнами ЄС, США, Японією і лише останнього часу Росією. Але Китай формує власну геополітичну стратегію у відношенні Африканського континенту.

Актуалізуючи тему дослідження виходимо з того, що Китай до кінця не визначив свою стратегічну мету по відношенню до Африканського континенту. Його м’яка експансія не має яскраво вираженого вектору, а зовнішня політика в Африці будується на диверсифікації впливу та напрямків розвитку. Але на сьогодні постає нагальна потреба диференціювати відносини з різними африканськими країнами з тим, щоби сформувати сталу мережу стратегічних союзників з метою подальшої експансії в Африці, що може стати запорукою геополітичної перемоги Китаї у протистоянні за континент зі США, країнами ЄС та Японією. Китай не є класичним прикладом колоніальної держави, а тому його спроби колонізації не носять модальний характер, є фрагментарними та персональними, що суттєво підвищує інтерес до дослідження означеної проблематики та робить актуальним механізм пошуку нових стратегічних партнерів, що може бути застосований і в межах реалізації геополітичних амбіцій України.